Брат залишив дітей напризволяще, дедалі частіше мені телефонують сусідка чи вихователька з садка і скаржаться на нього

Мене звати Тетяна, мені 32 роки. Я сама по собі людина м’яка, не люблю скандалів і дуже переживаю через них. Завжди після сварок відчуваю провину, а коли мене ображають швидко відхожу. Маю брата, молодшого на 5 років. Він неодружений і в нього двоє дітей: 4 та 5 років. Дівчини ніякої в нього також немає. Мами не стало минулого року.

Я в життя брата лізти не хочу, але дедалі частіше мені телефонують сусідка чи вихователька з садка, коли він не забирає дітей. Буває його немає вдома, а діти одні сплять, вночі прокинулися не побачили батька та пішли шукати його сусідами.

Мені важко не реагувати на це. У мене самої чоловік та двоє дітей. Дивлюся на цих янголят і не уявляю, як їх можна залишити самих, ще й вночі?! Хоча, може, я відстала від життя, і це вже в нормі речей?

Брат каже, що це нормально, що він зараз живе для себе, з дітьми, мовляв, нічого страшного не трапиться. А я, як він каже, взяла на себе роль мами і дорікаю йому, і взагалі нічого не розумію. Що я маю підтримувати його та таке ставлення до дітей.

Між мною та братом взагалі ніколи не було теплих, добрих стосунків. Постійно на щось ображені були. Бувало пробували почати спілкуватися, але у підсумку він нахабно поводився, і про моє особисте життя ставало відомо всім сусідам та знайомим. Як брудними ногами потупцювали у душі. Я часто сиділа з його дітьми, купувала солодке та водила зі своїми відпочивати. Та мені це вже почало набридати. Легше взагалі не спілкуватися.

Наразі він малечу лишає на ніч чи на 3-5 годин самих вдома. Ось не знаю що робити. Почекати доки служби опіки не заберуть дітей і просто нічого не робити? Дітей я то може й заберу. Але навести його на вірну путь ніяк не виходить, він мене всюди заблокував. Звісно, я знаю його друзів, але вони теж йому кажуть, щоб жив для себе