Мене звати Тетяна, мені 32 роки. Я сама по собі людина м’яка, не люблю скандалів і дуже переживаю через них. Завжди після сварок відчуваю провину, а коли мене ображають швидко відхожу. Маю брата, молодшого на 5 років. Він неодружений і в нього двоє дітей: 4 та 5 років. Дівчини ніякої в нього також немає. Мами не стало минулого року.
Я в життя брата лізти не хочу, але дедалі частіше мені телефонують сусідка чи вихователька з садка, коли він не забирає дітей. Буває його немає вдома, а діти одні сплять, вночі прокинулися не побачили батька та пішли шукати його сусідами.
Мені важко не реагувати на це. У мене самої чоловік та двоє дітей. Дивлюся на цих янголят і не уявляю, як їх можна залишити самих, ще й вночі?! Хоча, може, я відстала від життя, і це вже в нормі речей?
Брат каже, що це нормально, що він зараз живе для себе, з дітьми, мовляв, нічого страшного не трапиться. А я, як він каже, взяла на себе роль мами і дорікаю йому, і взагалі нічого не розумію. Що я маю підтримувати його та таке ставлення до дітей.
Між мною та братом взагалі ніколи не було теплих, добрих стосунків. Постійно на щось ображені були. Бувало пробували почати спілкуватися, але у підсумку він нахабно поводився, і про моє особисте життя ставало відомо всім сусідам та знайомим. Як брудними ногами потупцювали у душі. Я часто сиділа з його дітьми, купувала солодке та водила зі своїми відпочивати. Та мені це вже почало набридати. Легше взагалі не спілкуватися.
Наразі він малечу лишає на ніч чи на 3-5 годин самих вдома. Ось не знаю що робити. Почекати доки служби опіки не заберуть дітей і просто нічого не робити? Дітей я то може й заберу. Але навести його на вірну путь ніяк не виходить, він мене всюди заблокував. Звісно, я знаю його друзів, але вони теж йому кажуть, щоб жив для себе
Я одружилася дуже рано. На вечірці, яку для першокурсників влаштувала адміністрація нашого інституту, я познайомилась…
Досі не можу схаменутися після приниження, яке влаштував мені власний чоловік. Як після такого дивитися…
Після заміжжя ми переїхали до рідного міста чоловіка. Винайняли однокімнатну квартиру. Мені подобалося наше життя,…
Коли мені було сім років, моєї мами не стало в лікарні, під час того, коли…
Я понад рік перебуваю у шлюбі. З батьками мого чоловіка я завжди була у чудових…
У дитинстві я мала чітке відчуття, що мене привели на світ тільки для того, щоб…