– Бреше! Підвищили його, я бухгалтер, знаю його зарплатню. Хитрує!

– Тобі скільки разів повторювати? Нам потрібні гроші! Ти давно вже мала обробити свого діда. Навіщо старому квартира в місті та будинок.

– Якби це була дача, а то величезний дорогий будинок. Навіщо він йому, у такому віці достатньо й квартири.

– Величезний і дорогий? Не перебільшуй, Едіку.

– Але ж земля там дорога, а тому й вартість пристойна, дуже пристойна. Настав час продати будинок, закриємо іпотеку.

– Якщо він не міг допомогти тобі з першим внеском, то зараз ми зможемо закрити всю іпотеку, доки відсотки не сплачено. Це ж буде набагато менше, ми заощадимо. Інно! Чому ти мовчиш? Що тут думати?

– Думаю. Ти сам як уявляєш усе це? Діду, котися з хати, годі, пожив! Вони з бабусею виростили мене, коли я залишилася без батьків.

– А навіщо йому цей будинок? І взагалі… нам треба жити зараз. Якщо не буде боргів, то ми відпочивати зможемо, море, ресторани. Я зараз працюю на одну іпотеку, а ти навіть не намагаєшся мені допомогти.

– Я не допомагаю? А їжа, комуналка. Навіть твій улюблений футбол.

– А на мені іпотека!

– Іпотека, на яку ти два місяці просиш у мене!

– Прострочення неприпустимі, мама суворо стежить за цим. У мене зараз проблеми на роботі.

– Ось! Квартира за документами твоєї мами, іпотека на ній. Чому я маю давати гроші?

– Ми сім’я, ми тут живемо. Ми кохаємо одне одного. Внесемо платіж за іпотеку й одразу про дітей треба думати. Це все для них. Невже ти не хочеш забезпечити наших дітей? Давай я сам із дідом поговорю.

– Навіть не думай!

Едуард не вперше заводив цю розмову, Інна ворушити справи не хотіла. Бабуся пішла із життя всього пів року тому, він нудьгував і переживав. Та й будинок діда був для неї рідним, своїм.

Вона жила там, у школу ходила. Вона навіть зареєстрована там. Квартира в місті була куплена, коли Інна вступила в інститут, невелика, однокімнатна.

А потім вона вийшла заміж і переїхала до чоловіка в його іпотечну квартиру. Квартиру дід став здавати, а гроші їй віддавав.

– У вихідний ти їдеш до діда і все йому кажеш. Мені платити нема чим, проблеми на роботі, мене можуть взагалі скоротити. Гроші потрібні! Зрозуміла?

– Знаю що зрозуміла. Постарайся, зараз продавати вигідно, сезон починається. А з таким садом відхоплять та ще й аукціон влаштують. Головне за тобою. І щоб гроші туди-сюди не ганяти за рахунками, нехай продає за готівку.

Інна промовчала, а у вихідний поїхала до діда. Не збиралася вона йому нічого казати. Будинок був дідів, таким і залишиться.

– Інно, внучечко, що ж ти так багато мені привезла всього. У нас багато магазинів.

– Зараз я пиріг спечу, твій улюблений, з капустою, котлети, голубці. Тільки розігріватимеш.

– Я й сам упораюся.

– Ти справляєшся тільки з картоплею та яйцями.

– Ще пельмені та суп можу.

– Ну, ти в мене зовсім молодець.

– Он твоя подружка йде, напевно побачила тебе.

– Так я щовихідних приїжджаю, от і йде.

– Як там твій Едік? Щось давно не з’являвся.

– Працює, проблеми у нього якісь. Переживемо.

– Марино, вітаю, проходь, балакайте тут, а я піду на повітря, справи в мене. Як буде готово, кличте мене, – сказав дід і вийшов.

– Інко, ти що тут затіяла? Пироги? Нічого собі! Вмієш? – Затараторила подруга.

– Вмію, бабуся навчила.

– Поталанило твоєму Едіку. І тобі пощастило з ним. Молодий, а кар’єра, зарплата…

– Що зарплата?

Марина та Едік працювали в одній компанії. Це не Марина познайомила подругу з ним. Вони зустрілися там випадково, коли Інна зайшла за Мариною. Марина працювала бухгалтером, а Едік тоді був звичайним менеджером.

– Зарплата? А ти не знаєш? Його ж підвищили, а зарплата збільшилася майже вдвічі. Перестрибнув усіх.

– А мені він сказав, що проблеми, зарплату урізали, а скоро зовсім скоротять.

– Справді? Напевно, я даремно тобі сказала.

– Не даремно. Ми ж подруги. Ріж капусту, вчитиму тебе кулінарії.

– А я люблю з яблуками.

– Буде і з яблуками, тільки ти розповідай далі. За які здобутки Едіка підвищили?

– Я сама хотіла тобі розповісти, але не хотіла у вашу родину лізти. Він часто ходить в кабінет до дочки директора, закриваються вони там. Сама подумай! Не такий він добрий працівник, щоб його підвищувати. Та й не надто він працює, вигляд один.

– Ти впевнена? Він гроші на іпотеку у мене просив. Бракує йому.

– Звісно! Він же доставки прямо в офіс замовляє, їжа, квіти, а потім вони в кабінеті… Інно, ти тільки не хвилюйся, це не та людина, про яку можна шкодувати.

– Значить він все мені бреше? І як вивести його на чисту воду?

– У нас усі мовчать, бо бояться втратити роботу. А тут дочка директора. Хто слово проти Едіка скаже, тому пряма дорога на звільнення.

– Якщо я йому скажу, то тебе звільнять? Він зрозуміє.

– Мені потрібна ця робота, але я не могла не розповісти тобі. Ми ж подруги.

– Я тебе не підставлю. Я вже підозрювала, що він щось приховує. Він просив продати будинок діда.

– Навіщо?

– Погасити іпотеку, а потім жити на своє задоволення. Діти, відпочинок… все гарно так розписав. А квартира та іпотека на його матері.

– Бреше! Підвищили його, я бухгалтер, знаю його зарплатню. Хитрує! Вкладатись у чужу квартиру? Придумав добре! А ти скажи, що тебе скорочують, і ти працюєш останні дні.

– Цим його не взяти. Він вимагає продати будинок діда.

– А ти погодься. Нехай радіє, тільки скажи, що хочеш викупити частку у квартирі.

– Я не збираюся продавати.

– До цього й не дійде. Говорити можна все, а ось, як він реагуватиме. Як смачно пахне, клич діда.

– А ти придивись за другим, а то твої яблука згорять.

Подруги та дід пили чай.

– Ну що, набалакалися, всім кісточки перемили? – пожартував дід.

– Не всім. Заговорилася я з вами, взагалі я до батьків приїхала.

– Марино, пирога візьми батькам.

– Я їм сама спечу, вже вмію.

Марина пішла.

– Щось ти засмутилася, Інно. Все у тебе добре?

– Добре, дідусю. Все гаразд. Просто втомилася, роботи багато.

– А ти відпочинь. Залишишся, чи поїдеш?

– Залишуся, завтра по обіді поїду. Та й тобі допоможу ще. З Мариною разом поїдемо.

…- Ну, поговорила з дідом? Будемо будинок продавати?

– Будемо.

– Ось, можеш, коли хочеш. І не забудь, що готівка потрібна.

– Пам’ятаю. Я хочу викупити частку у цій квартирі.

– Яку частку? Тут іпотека!

– Частку за гроші, які я можу внести.

– Ти що? Ми ж родина.

– Ось тому я й хочу частку.

– Це мамина квартира за документами, тут і в мене немає частки, а ти просиш.

– Я не прошу, я хочу викупити.

– Але іпотека на самому початку, два роки. Ти бажаєш майже всю квартиру? За які заслуги?

– А за які заслуги я маю просто віддати вам готівку і нічого не отримати натомість?

– Ми ж сім’я! Ти просто маєш вірити. Досить говорити, грошей мало, мене скоротять скоро, вже дали зрозуміти це. Потрібно платити! Гроші потрібні терміново.

– Потрібно терміново все робити. Швидко! Так і бути, з частками розберемося згодом. Яка різниця кому належатиме квартира. Поспішати треба! Як тобі ще казати?

– Добре, я зроблю все швидко.

Інна не збиралася нічого робити, вдавала. Оголошення не було, до рієлтора вона не зверталася.

В один із вихідних вона повернулася від діда раніше. Ні, коханки чоловіка вдома не було. Він був дуже зайнятий телефонною розмовою. Говорив голосно, а тому не почув, як відчинилися двері.

– Мамо, я чекаю. Скоро вона все віддасть. Звісно. Вона щось намагалася вимагати, але я все контролюю. Скоро покінчимо з іпотекою. Я їй обіцяв, але ж ніхто не збирається це робити.

– Вона вимагає частку, обіцяв, нехай чекає. Нічого страшного. А потім я розлучуся та одружуся. Навіщо їй стільки всього, у неї ще й квартира є, хай із дідом там живе. Нам потрібніше.

– Вона мені вірить. Мене підвищили, а вона вірить, що скоротять. Гроші є, але вона вірить у їх брак. Ось так.

Інна почула все, що їй треба. Рішення прийшло одразу. Давно треба було піти. Інна збирала речі, коли Едік помітив, що вона вже вдома.

– Ти що робиш?

– Речі збираю, на розлучення подаю.

– А я? Як я, як ми? Як моя іпотека, як продаж будинку? Ти ж обіцяла!

– Обіцяла, але ж це нічого не означає! Чекаєш? Нічого страшного. Розлучишся, а потім одружишся.

– Ти все чула?

– Чула. І про гроші, і про підвищення. Прощавай. Квартира майже твоя, якщо не брати до уваги, що її господиня мама. Користуйся, мені не потрібна частка. До речі, будинок не продається, й не продавався. Ти чекав?

– Ти мене обдурила? Як ти посміла?

– А ти казав правду? Ти перший почав брехати, а я лише думала про діда. Його добробут мені важливіший, ніж чужа квартира.

Інна та Едік розлучилися. Інна переїхала у квартиру діда, а точніше, вже свою.

А ось Едіку не дуже пощастило. Йому знову потрібні гроші, бо на його місце взяли іншого, він не впорався із коханкою.

Спершу його перевели назад, а потім скоротили. Все, як він і брехав. Наврочив, мабуть, недолугий! Або бумеранг прилетів…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!