Сьогодні сидячи у мами в гостях і випивши чашку кави я побачила серце на дні чашки. Вірити чи не вірити в ворожіння на кавовій гущі?Ось саме це серце наштовхнуло мене на ці спогади про свою любов.
Дивні речі іноді відбуваються з людьми. Просто хочу розповісти історію своєї запізніло] любові.
Я ніколи не вірила в усі ці знаки долі. Але життя весь час мені підказувало як вчинити. Так збіглося що й у мене, і у нього змінився графік роботи. Тобто ми раніше їздили в різні зміни й навряд би колись зустрілися.
А тут у мене зміна змінилася й у нього майже в один час. Цілий рік ми їздили в автобусі вранці, виходили на одній зупинці й одне за одним йшли однією дорогою. Мені не потрібно було від нього нічого. Я заміжня, він одружений.
Просто було відчуття якогось щастя, що він їде зі мною, нехай і в різних місцях салону. Ніхто з нас не наважувався першим підійти познайомитися. Скільки разів я налаштовувала себе, що ось вийдемо і по дорозі я привітаюсь з ним. Але тільки покидали автобус – дар мови пропадав.
І ось я зважилася перша з ним заговорити. Догнала його і, обганяючи, вимовила: “Вдало відпрацювати!”.
Він засяяв весь і сказав спасибі. Ті п’ять хвилин, які зайняла наша спільна дорога – найщасливіші досі. Виявляється він давно за мною спостерігав і навіть простежив де я працюю. Але заговорити боявся перший тільки через невелике заїкання.
Потім закрутила нас любов. Щастя невимовне. Вирішили обидва розлучитися. Нам знадобилося пів року, щоб вирішити ситуацію з розлученням і наступного року ми розписалися офіційно.
Багато осудять – повела, зруйнувала. Але так вийшло. Любов в автобусі закрутила голову. Не жалкую. Краще ризикнути, ніж жити з чоловіком, який не поважає і не любить. Краще побудувати нові відносини, ніж триматися за старі заради дітей.
Два роки ми разом. Термін невеликий. Але так приємно іноді їхати з роботи додому в автобусі й прокручувати в голові наші зустрічі. Адже найщасливіші моменти – це саме період розвитку відносин. Шкода, що багато людей з роками забувають свої щасливі моменти.
Коли Федір і Тася одружилися, у їхньому житті не було нічого особливого. Ні багатих родичів,…
Щойно Оксана переступила поріг, як її погляд одразу впав на Інну. Зовиця стояла посеред передпокою,…
Оксана припаркувала свій позашляховик біля будинку, але не поспішала виходити. Кілька секунд просто сиділа, заплющивши…
Єгор натиснув на кнопку дзвінка і почув замість звичного маминого голосу чужий, хрипкий і невдоволений:…
Ключ м’яко клацнув у замку, але за порогом Олену зустріла не тиша рідного дому. З…
— Ти справді… замки поміняла?! А як же ми тепер до хати потрапимо?! — вигукнула…