Сьогодні сидячи у мами в гостях і випивши чашку кави я побачила серце на дні чашки. Вірити чи не вірити в ворожіння на кавовій гущі?Ось саме це серце наштовхнуло мене на ці спогади про свою любов.
Дивні речі іноді відбуваються з людьми. Просто хочу розповісти історію своєї запізніло] любові.
Я ніколи не вірила в усі ці знаки долі. Але життя весь час мені підказувало як вчинити. Так збіглося що й у мене, і у нього змінився графік роботи. Тобто ми раніше їздили в різні зміни й навряд би колись зустрілися.
А тут у мене зміна змінилася й у нього майже в один час. Цілий рік ми їздили в автобусі вранці, виходили на одній зупинці й одне за одним йшли однією дорогою. Мені не потрібно було від нього нічого. Я заміжня, він одружений.
Просто було відчуття якогось щастя, що він їде зі мною, нехай і в різних місцях салону. Ніхто з нас не наважувався першим підійти познайомитися. Скільки разів я налаштовувала себе, що ось вийдемо і по дорозі я привітаюсь з ним. Але тільки покидали автобус – дар мови пропадав.
І ось я зважилася перша з ним заговорити. Догнала його і, обганяючи, вимовила: “Вдало відпрацювати!”.
Він засяяв весь і сказав спасибі. Ті п’ять хвилин, які зайняла наша спільна дорога – найщасливіші досі. Виявляється він давно за мною спостерігав і навіть простежив де я працюю. Але заговорити боявся перший тільки через невелике заїкання.
Потім закрутила нас любов. Щастя невимовне. Вирішили обидва розлучитися. Нам знадобилося пів року, щоб вирішити ситуацію з розлученням і наступного року ми розписалися офіційно.
Багато осудять – повела, зруйнувала. Але так вийшло. Любов в автобусі закрутила голову. Не жалкую. Краще ризикнути, ніж жити з чоловіком, який не поважає і не любить. Краще побудувати нові відносини, ніж триматися за старі заради дітей.
Два роки ми разом. Термін невеликий. Але так приємно іноді їхати з роботи додому в автобусі й прокручувати в голові наші зустрічі. Адже найщасливіші моменти – це саме період розвитку відносин. Шкода, що багато людей з роками забувають свої щасливі моменти.
Марина та Олексій купили дачу у травні. Невеликий дерев'яний будинок, шість соток, старі яблуні, теплиця…
- Може, цими вихідними на дачу не поїдемо, у матері твоєї день народження? - Запитала…
- А що ж ви їсте? – поцікавився здивований тесть. - Ну, сир, йогурт, -…
Субота Віри скінчилася, навіть не встигнувши розпочатися, — зрозуміла вона десь о пів на дев’яту…
Кухонна тиша була для Діани наче ліки. Вона повільно, чашка за чашкою, витирала чистий посуд…
Ніна Іванівна прокинулася від того, що за вікном голосно каркнула ворона. Вона лежала ще кілька…