Сьогодні сидячи у мами в гостях і випивши чашку кави я побачила серце на дні чашки. Вірити чи не вірити в ворожіння на кавовій гущі?Ось саме це серце наштовхнуло мене на ці спогади про свою любов.
Дивні речі іноді відбуваються з людьми. Просто хочу розповісти історію своєї запізніло] любові.
Я ніколи не вірила в усі ці знаки долі. Але життя весь час мені підказувало як вчинити. Так збіглося що й у мене, і у нього змінився графік роботи. Тобто ми раніше їздили в різні зміни й навряд би колись зустрілися.
А тут у мене зміна змінилася й у нього майже в один час. Цілий рік ми їздили в автобусі вранці, виходили на одній зупинці й одне за одним йшли однією дорогою. Мені не потрібно було від нього нічого. Я заміжня, він одружений.
Просто було відчуття якогось щастя, що він їде зі мною, нехай і в різних місцях салону. Ніхто з нас не наважувався першим підійти познайомитися. Скільки разів я налаштовувала себе, що ось вийдемо і по дорозі я привітаюсь з ним. Але тільки покидали автобус – дар мови пропадав.
І ось я зважилася перша з ним заговорити. Догнала його і, обганяючи, вимовила: “Вдало відпрацювати!”.
Він засяяв весь і сказав спасибі. Ті п’ять хвилин, які зайняла наша спільна дорога – найщасливіші досі. Виявляється він давно за мною спостерігав і навіть простежив де я працюю. Але заговорити боявся перший тільки через невелике заїкання.
Потім закрутила нас любов. Щастя невимовне. Вирішили обидва розлучитися. Нам знадобилося пів року, щоб вирішити ситуацію з розлученням і наступного року ми розписалися офіційно.
Багато осудять – повела, зруйнувала. Але так вийшло. Любов в автобусі закрутила голову. Не жалкую. Краще ризикнути, ніж жити з чоловіком, який не поважає і не любить. Краще побудувати нові відносини, ніж триматися за старі заради дітей.
Два роки ми разом. Термін невеликий. Але так приємно іноді їхати з роботи додому в автобусі й прокручувати в голові наші зустрічі. Адже найщасливіші моменти – це саме період розвитку відносин. Шкода, що багато людей з роками забувають свої щасливі моменти.
