Була колишньою дружиною, а стала йому тещею! Як вам таке

– Льоша, я не розумію тебе! Ти збожеволів? Що означає йду?
-Те й означає! У мене давно є коханка! Вона молодша за мене на шістнадцять років! І я вирішив, що з нею мені краще!

– Вона ж в дочки тобі годиться!
– Нічого подібного! Їй уже двадцять.

Олексій підійшов до мене.
– І, взагалі, Валерія має дуже багатого батька. Я нарешті зможу жити так, як давно мріяв! Зрозуміла? А потім вона подарує мені дитину, не те що ти!

Кожне його слово боляче ображало мене. Я розуміла, що рано чи пізно це станеться, бо я не могла мати дітей. Але я й подумати не могла, що все це відбуватиметься у такій принизливій формі.

Ми прожили з Олексієм майже п’ятнадцять років. Чого тільки не було, як і у всіх. Але я завжди вважала, що у сім’ї має бути повага, без цього просто ніяк.

– Тань, ти хоч би поплакала для пристойності, бо якось я себе незатишно відчуваю.
А я гордо підняла голову.

– Чому я маю плакати? Я дуже рада за тебе! Дуже! Нехай хоч хтось із нас прийде до своєї мрії.
Чоловік скривився.

– Що ти весь час згадуєш мені свої пензлики? Це не робота, це, взагалі, ніщо!
– Ну так, бо це хобі. Але, якби я працювала трохи менше, а ти заробляв би трохи більше, то я теж могла б займатися улюбленою справою.

– Ой, я тебе прошу. Що тобі ще робити? Дітей мати ти все одно не можеш. Працюй та працюй.
Я повернулася до Олексія, який намагався застебнути валізу.

– Льоша, а твоя нова … пасія. Вона ж не працюватиме, як же ви будете жити? Ти теж не любитель.
– А ось це вже не твоя справа! Але, я сьогодні добрий, то ж розповім. Нам за свої треба жити зовсім недовго.

– А потім Валерія буде в положенні, і батько просто осипле нас грошима! Так, що ти не переживай!
Олексій зачинив, нарешті, валізу і вийшов із квартири, голосно грюкнувши дверима.

Я скривилася, бо дуже не любила гучних звуків. Знову обернулася до вікна. Майже до під’їзду під’їхала гарна червона машина. Звідти вискочила молода дівчина, та кинулась на шию до Олексія.

Звісно, ​​всі бабусі у дворі дивилися на цю сцену. От пес, не міг піти так, щоб мене не ганьбити!
Чомусь зараз я відчула полегшення. Останнім часом наше життя було суцільним фарсом.

Льоша практично перестав ночувати вдома. Я все розуміла, але сама порвати цей ланцюг, який називали родиною, ніяк не могла. Я взяла в руки телефон.

– Рито, привіт. Які плани на вечір. Подруга здивувалася.
– Не зрозуміла, ти що там, виринула зі своєї депресії?

– Ой, та годі тобі. Жодної депресії у мене не було. Так, просто сум. Давай сходимо ввечері кудись? Вип’ємо, посидимо, тим більше, що є привід.

На секунду в слухавці запанувала тиша, потім Рита обережно запитала:
– Тань, все добре? Скажи, які пігулки ти приймала сьогодні? Може від голови, чи від температури? До речі, а температури немає у тебе?

– Рито, ну вистачить!
– Якщо ти серйозно, то я, звичайно, всіма руками за. Набридло дивитися на твою кислу фізіономію! Тільки…

– Що? Ти не можеш?
– Та не в цьому справа. Як же твій Льоша тебе відпустить? А хто йому їду на диван носитиме, сопельки витиратиме?

– Рита, о сьомій годині, у “Діді Гулі”!

Я поклала слухавку. Колись я приб’ю свою подругу. І це буде вже скоро. Я посміхнулася сама собі. Я це хотіла зробити з того моменту, як ми познайомилися. Щоправда, це ніяк не впливало на нашу дружбу.

Я схопила сумочку, та вискочила за двері. Вже обід, а мені так багато треба встигнути!
Рита нетерпляче поглядала на годинник. Таня ніколи не спізнювалася, а тут уже п’ять хвилин.

І тут у ресторан увійшла подруга, а я просто відкрила рота. Втім, рота відкрили й всі інші.
Таня завжди носила довге волосся. Заколювала його у хвіст.

Тепер у неї було коротке каре, світлих тонів. Таня мало користувалася косметикою. Тільки туш та крем після ванни. Зараз на обличчі був чудовий, просто ідеальний макіяж.

Таня любила штани, але прийшла у вільній сукні, яка більше розповідала про тіло господині, ніж обтислі джинси.

– Тань, ну ні фіга собі …
Я переможно поставила сумку на стілець та сіла.

– Подобається?
– Ще б пак! Ти помолодшала років на десять. Тільки не кажи, що ти вигнала свого Льошку!
– Не скажу! Він сам пішов.

Якийсь час ми дивилися одна на одну, а потім розреготалися. За пів години нам принесли ігристе від чоловіка, що сидів неподалік. Він був трохи старший за нас, років на п’ять. Рита хитро подивилася на мене:

– Ну, ось, вже ігристе!
Я хмикнула та помахала чоловікові рукою, запрошуючи його за наш столик. Рита витріщила на мене очі:

– Ти мені сьогодні безперечно подобаєшся!
Ми засиділися допізна. Чоловіка звали Ігор. Він був веселий, розумний, ненав’язливий, і дуже симпатичний. Усадивши в таксі Риту, він запропонував провести мене.

– Я готовий йти пішки на інший кінець міста! У мене є машина, але я не сідаю за кермо в такому стані.
– А на інший кінець і не треба! Я живу через два перехрестя звідси.

До мого будинку підійшли вже опівночі. Десь гуляли, про щось розмовляли.
– Таня, я так і не спитав, бачив, що ви щось відзначали. У тебе бува, не день народження? А то я тоді винен тобі подарунок!

– Ні. Хоча, як подивитись. Мене вчора чоловік покинув.
І я посміхнулася своєю чарівною посмішкою.

Ігор здивовано подивився на мене.
– Ну, Тетяно … Вмієте ви дивувати.

Через три тижні ми з Ритою сиділи у кафе.
– Тань, як у тебе справи з Ігорем?

– Рито, мені здається, що я ніколи не була такою щасливою. Ти знаєш, я взагалі нічого від нього не приховую. Він, якось, однією лівою, справляється з моїми переживаннями.

– Але, тебе щось гризе?
– Льоша ніяк не може заспокоїтися. Я не знаю чому, але він надіслав мені запрошення на весілля.

– Ого! Цікаво!
– Напевно, хоче побачити заплакану, убиту горем колишню дружину. Або новій дружині мене показати!

– От нелюд! Тань, а ти візьми Ігоря. Заїдете, просто привітаєш і підете. Головне, ніс йому втреш!

Льоша дивився на Валерію.
– Ти Така гарна …
– Я знаю. Як ти думаєш, тато прийде?

– Ну, як він може не прийти, ти ж його дочка.
– Дочка. Цілий рік ні копійки грошей, все намагається привчити мене працювати. Теж мені батько!

Льоша обійняв її.
– Та Не хвилюйся ти, нікуди він дінеться, дочка ж заміж виходить!

Весілля вони зробили у кредит. Льоша та Валерія були впевнені, що батько пробачить недолугій дочці, і відкриє закритий краник із грошима.

– Льошо? – Ну, а твоя прийде?
– Уявляєш, так! Дзвонила вчора.

– Не може бути!
– Так! Я думаю, проситиме повернутися.
– Скоріш за все. Ох, люблю я такі сцени!!

Коли я пояснила Ігореві, що я від нього хочу, він здивувався.
– У скільки ти кажеш у нього весілля?
– О другій годині. А що, ти зайнятий?

– А звати твого колишнього як?
– Олексій. А що?

– Ох, Таня, буває ж таке. Звісно, ​​я поїду з тобою!
Він усе мені розповів лише дорогою на урочистість. Я була так збентежена, що, навіть, не спробувала все змінити.

Ми йшли до столу молодих. Я тримала Ігоря під руку і гордо посміхалася. А ось Олексій, та й Валерія, були якось, зовсім, не щасливі. Ми підійшли.

Валерія прошепотіла:
– Тату?

А Олексій зміг видавити із себе:
– Таня?

Він мене й не впізнав одразу. Подумати не міг, що його дружина може виглядати так.
Ігор вручив доньці квіти, конверт та сказав:

– Це дуже добре, що ти вийшла заміж, та стала самостійною. А то ми з моєю коханою збираємося покататися світом.

Він обернувся до Олексія:
– Ви ж розумієте, що вашій майбутній тещі теж треба відпочити? Тож передаю свою дочку у ваші надійні руки. Перепрошую, нам час!

Ми вийшли із ресторану. Мені хотілося сміятися, але я не знала, як сприйме мій сміх Ігор. А він раптом обернувся до мене.

– Ти ж розумієш, що тобі тепер доведеться вийти за мене?
– Я задумалася. Потім серйозно відповіла:

-Ну, якщо треба, значить треба …

Ми, обійнявшись, крокували до машини. А Ігор телефоном замовляв квитки, кудись, де тепло! В цю мить я була самою щасливою! Сподіваюся, що і моя мрія здійсниться!