Був у нас в школі хлопець Вася із неблагополучної сім’ї, так і думали, що нічого путнього з нього не виросте, але прийшов до нас в школу новий фізрук і почав цього розбишаку виховувати

Кажуть, що вихованням дитини повинні займатися в родині, але ніяк не в школі. Так-то воно так, та тільки не всі батьки це розуміють. А є й такі, яким взагалі не до дітей – грошей б на пляшку знайти.

Був у нас в класі такий хлопчик, від якого вчителя аж вили – управи знайти на нього не могли ніякої. Його батькам було на пацана наплювати.

Вже до п’ятого класу у нього було два приводи в поліцію. Але його батьків прав не позбавляли – пацан продовжував бешкетувати.

Все змінилося в 6 класі, коли у нас в школі з’явився новий учитель фізкультури. Виявилося, що тільки вчителю фізкультури було по-справжньому не плювати на пацана.

Фізкультурник організував у нас в школі секцію з рукопашного бою, куди в першу чергу записалися всі хулігани. Вася був в числі перших.

Ми думали, що Вася зовсім знахабніє, але ні. Фізкультурник йому якимось чарівним чином мізки промив. Ми з однокласниками найбільше здивувалися тому, що Васьок кинув палити і перестав матюкатися.

Навчався Вася з нами до 9-го класу. Потім він подав заяву до військового училища. До речі, за два останні роки навчання Вася дуже підтягнув всі предмети, а особливо мову і математику.

Лише через роки з’ясувалося, що став нормально вчитися Вася тільки заради того, щоб вступити до військового училища, де середній прохідний бал був 4,2.

Я не уявляю, яких зусиль коштувало Васі настільки краще вчитися, враховуючи, що все життя він якщо і не забивав болт на навчання, але вчився вільно.

Через багато років ми з однокласниками зібрались. Прийшов і Вася. Здоровенний мужик квадратної зовнішності. Дуже інтелігентний.

І зовсім недавно Вася розповів, що йому в 7-му класі вчитель фізкультури сам купив форму для занять, спортивну сумку і нормальне взуття.

А в 9-му класі дав йому грошей, щоб він міг поїхати в інше місто здавати іспити на вступ, а пізніше через своїх знайомих допоміг вибити якусь соціальну стипендію.

У 2016 році фізкультурника Олександра Андрійовича не стало. Світла пам’ять людині, якій було не байдуже на дітей.

Я не знаю, скільком дітям він допоміг, але нашого Васю він зробив нормальною людиною.

You cannot copy content of this page