Мій чоловік мріяв про ідеальну родину. Хотів зіграти шикарне весілля, а потім розпочати планувати батьківство. Я не була проти стати мамою. Але насправді все виходить не так просто, як у мріях.
Справа в тому, що кілька років я не могла завагітніти. Що ми тільки не робили, нічого не допомагало. Звичайно, на тлі цього у нас почали псуватися стосунки. А потім, як грім серед ясного неба, дві смужки на тесті. Від щастя плакала і я, і мій чоловік.
Всю вагітність Ваня мене на руках носив. Він турбувався про мене, допомагав у всьому. Ми разом спроектували дитячу кімнату для нашого малюка, разом купували для нього одяг та інші дрібнички. Мені здавалося, що моє життя ідеальне.
А потім я стала матір’ю. Ця, як завжди здається, радісна подія розділила моє життя на «до» та «після». По-перше, від колишньої допомоги чоловіка не залишилося й сліду. Ваня ніби не відчував до дитини абсолютно нічого. По-друге, чоловік почав поводитися зі мною так, ніби ми й зовсім чужі.
Подруги говорили, мовляв, це нормально, усі переживають такий період. Потрібно потерпіти, чоловік перебоїться і заспокоїться. Але з кожним днем ставало лише гірше. Ваня почав обмежувати мене у всьому.
Почну з банального: мені не можна приймати ванну. Це дуже довго за часом, плюс до всього треба заощаджувати воду, бо вона дорога. За його словами, достатньо лише в душ на 5 хвилин забігти. Тим більше, як я можу так багато часу проводити у ванній, поки наша дитина без нагляду.
А коли я захищаю себе і кажу, що Ваня теж може посидіти з дитиною, він каже, що це не його завдання. Подумати тільки! За словами чоловіка, він гроші заробляє та нас забезпечує. А ось пелюшки та годівля – виключно моя прерогатива. Чоловік навіть уночі не встає ніколи, коли син плаче. Йому просто начхати.
До речі, про гроші. Не знаю, кого забезпечує мій чоловік, але коли я почала отримувати виплати від держави, він поділив наші бюджети. Мені доводиться принижуватися, щоб він дав мені якусь копійку, оскільки грошей із виплат, ясна річ, не вистачає ні на що.
Таке відчуття, що чоловікові просто подобається відчувати свою перевагу наді мною. Він часто критикує мої страви, каже, що я можу краще. Іноді йому не подобається, як я прибираю у квартирі. Ваня буквально знаходить якусь пилинку і питає, чому вона тут.
Я так втомилася! Не розумію, чому мій чоловік став таким деспотом. Нашому синові незабаром рік, а Ваня, як і раніше, поводиться так, ніби це не його малюк.
Але найстрашніше те, що нещодавно чоловік заявив, що йому потрібна друга дитина. Мовляв, ми не молодіємо, краще другого мати вже зараз. Ваня хоче дівчинку.
Я не розумію, що робити. Мені страшно! Боюся уявити, що буде, коли з’явиться ще одна малеча. Я не готова знову народжувати, тим більше, що я і після перших пологів не до кінця відновилася. З таким графіком…
Весь цей час я нічого не казала своїм батькам. Вони Ваню дуже люблять просто. І я не хотіла, щоб мама з татом розчарувалися у ньому.
Але зараз я на межі нервового зриву. Думаю подавати на розлучення, бо не уявляю свого майбутнього поряд із таким чоловіком. Тепер уже й язик не повертається його так називати!
