Рідня чоловіка приїхала заселятися з речами, але дізналася біля воріт, що будинку в них більше немає
Зінаїда довбала кулаком у хвіртку, поки сусідський собака не почав гавкати на весь провулок. Віктор стояв поруч із вантажівкою, набитою коробками, мішками та ящиками з розсадою, і тупо
Іноді сказати правду дуже складно…
Алла накрила стіл до чаю: поставила два кухлі, вазу з варенням, дістала з холодильника коробку з тістечками, які купила спеціально для сьогоднішньої зустрічі. Вона чекала в гості Римму
– Назад до мами – на свої законні метри! – Оголосила колишня дружина
– Куди це я маю переїхати? – здивувався колишній чоловік. – Назад до мами – на свої законні метри! – пояснила Зоя. – У тебе там скільки? Одна
– А що не так? Може, я про себе чогось не знаю. Розкажи про моє життя. Мені навіть цікаво
– Зоя? Прекрасно виглядаєш! А ти це… лотерею виграла? Ти ж… це… Олег дивився на жінку здивовано. Як, зрештою, і Зоя слухаючи його слова. Колишні однокласники випадково зустрілися
– Ти ж знаєш, який він… Ти ж пам’ятаєш, як він тоді з Танею вчинив? І з Дариною. Він не змінився, Олю. Просто зараз він вирішив, що ти підходяща партія
Оля пурхала по хаті, наче метелик із квітки на квітку. Вона хвилювалася, що щось забула, не все приготувала, не скрізь порядок ідеальний. Але все було так, як вона
— Ну що, одумалася? Денис питає, як ти там. Він готовий поговорити, якщо ти вибачишся за грубість. — За яку грубість, мамо? — Ну як же, ти ж його практично вигнала! — Він сам пішов. — Тому що ти його довела!
Денис зблід. Кілька секунд подружжя дивилося одне на одного в тиші, яку порушували тільки звуки телевізора. — Денис, у мене новина! — Марина влетіла в квартиру, ледь стримуючи
– Сідайте. Що вигадуєте? Дитину будете мучити?
Морозний ранок, небо ще не встигло як слід прогрітися, а траса вже була вкрита тонким шаром інею, який блищав, наче його щойно посипали цукровою пудрою. У повітрі було
– Ось так! Був колись потрібний, був час ні дня без мене прожити не могли. Тепер – не до мене їм. Навіщо їм старий батько? Літні люди, вони нікому не потрібні…
Сергій Єгорович з ранку був у передчутті свята. Вчора приїхала дочка з родиною, на своїй машині, погостювати тиждень у рідному курортному місті. Зупинилася у брата – сина Сергія
– Спимо, пані? Підйом, корова сама не подоїться! Ганна глянула на телефон – тільки п’ята ранку. Вона все ж встала. Але свекруха далі була незадоволена. – Навіщо у ванну йдеш?! – запитала вона. – Потім вмиєшся, все одно брудна будеш
Ганна все життя була активною й енергійною. Вже в дитинстві, у дитячому садку, вона намагалася залучати інших дітей у різні ігри й допомагала виховательці робити для всіх зарядку.
– Залишилось у мене три тисячі, то треба до нового року щось купити, сьогодні вже двадцять дев’яте. І у січні до моєї пенсії пів місяця. Як будемо жити?
– Сергію, ти як? – торкнулася Рита чоловіка за плече. – Наче краще. – Вставай, я сніданок приготувала! – Зараз. Сергій підвівся, вмився і сів за стіл. –

You cannot copy content of this page