Життєві історії
Ірина відкрила банківську програму і дивилася в екран. Мінус п’ятнадцять тисяч на місяць. Знову. Вона взяла блокнот, почала рахувати. Марк увійшов до кімнати, побачив дружину за розрахунками. –
– Пробач, Сергію, але я… закохався у твою дружину. Він сказав це, дивлячись кудись убік. Здавалося, слова вириваються назовні проти його власної волі. Сергій завмер. На його обличчі
Ірина терпіла довго. Не тому, що була слабкою — навпаки. Вона звикла бути сильною. Звикла все витягувати сама: і будинок, і роботу, і чоловіка. Особливо чоловіка. Сергій завжди
– Це ти – мати нікчемна! Ось у Грицька вдома чистота та порядок! А в нас – вічний бардак! Віра завмерла з тарілкою в руках. Слова чоловіка шкрябали
Вона поглянула на запрошення. Тридцять років із дня закінчення школи. Красива листівка із золотими літерами. — Ти ж підеш? — запитала вона, витираючи руки об фартух. — Звичайно.
– Наталю, ви Людці сукню вже купили? – Запитав Василь дружину. – Купили. Ще того тижня, – відповіла вона. – І туфлі, і фату, і все інше купили?
Зіна та Іван прожили у шлюбі багато років. Весілля золоте відзначили та ще десять років прожили. Двоє дітей, п’ять онуків, правнучка. У сина Олександра (старшого) троє доньок. Заміж
— Чули про Поліну? Дітей покинула, чоловіка залишила, з роботи звільнилася й поїхала! Куди? А хто його знає! Телефон вимкнений, сторінки в соцмережах зникли! Чого їй не вистачало?
Наталія Яківна чекала на пенсію, постійно виглядала у вікно, але Валентини так і не було. Сталося щось, а може, дату пенсії перенесли. Валя завжди була пунктуальною, молодою, –
– Відстань ти від мене! Я одружуватися з тобою не обіцяв! І взагалі, я і знати не знаю, чия це дитина! А може, й не моя зовсім? –