Життєві історії
Листопадовий вечір навалився на місто. Віктор Петрович вийшов із вертушки бізнес-центру й одразу відчув, як волога забирається під кашемірове пальто. Пальто коштувало непристойно дорого, але від вогкого вітру
Коли в п’ятницю ввечері задзвонив телефон, то я вже знала, хто це. Знала з тією безпомилковою точністю, з якою передчуваєш зубний біль, чи початок затяжного дощу. – Алло,
– Сину, зроби з нею щось! – вигукувала в слухавку Ніна Василівна. – Я не можу з нею жити! – Мамо, ну що у вас знову? – слабким
Марія Іванівна поставила чайник, відкрила баночку полуничного варення і сіла за стіл. У неї були гості. Її племінник Вадим і його дружина Ольга. Цілу годину вони розмовляли з
Женя витирала зі столу крихти після вечері, коли пролунав дзвінок у двері. За дверима стояла Тамара Іванівна, свекруха, з упаковкою печива та виразом обличчя людини, яка явно прийшла
Андрій сидів в гостях у свого друга дитинства Віктора і нишком спостерігав за його дружиною. Струнка, світловолоса, з великими блакитними очима та миловидною посмішкою. Привітна, гостинна, Марія спритно
– Це що, котлети? – Костянтин гидливо тицьнув виделкою у тарілку, навіть не глянувши на дружину. – Олесь, ну серйозно. Вони сизі якісь… Ти їх варила, чи смажила?!
– Юлю, це тітка Наташа! – голос у слухавці дзвенів такою фальшивою радістю, що зводило зуби. – Ми через тиждень будемо у місті, треба деякі документи оформити. Поживемо
– Ти зарозумілася, Вірко! Ти просто зарозумілася! – верещала в слухавку свекруха. – Моя сестра тобі що, чужа? Подумаєш, волосся підфарбувати! Я мовчала і задумливо дивилася за вікно.
Валя стояла біля плити і роздратовано помішувала макарони в каструлі. -Ігорю, це не може тривати вічно! – казала вона чоловікові. – Це ж не наша дитина. Ну сам