Життєві історії
– Лілю, привіт! -Усміхнулася Вероніка, сідаючи за столик у кафе. – У тебе щось сталося? – Сталося, – відповіла Ліля. – Потрібна твоя порада. – І з якого
– О боже… Вісімдесят шість тисяч? На це? Поліно, ти не ображайся, але тільки зуби Анжеліною Джолі тебе не зроблять. – Краще б матері допомогла чи, он, племінниці
Юля стояла на галасливому ринку, вибираючи свіжі яблука, коли до неї несподівано підійшла жінка у яскравій хустці, з важкими золотими сережками та поглядом, що ніби пронизував наскрізь. Циганка.
– Федю, а я на тебе давно чекаю. Розмова серйозна до тебе. – Та я ж кожен вихідний у тебе, як за розкладом. Міг би подзвонити, я б
Поліна з дитинства недолюблювала свого старшого брата. Він завжди був плаксивим, примхливим маніпулятором. Мама в ньому душі не чула, він дитина від чоловіка, якого мама дуже любила. Навіть
Уляна здригнулася від телефонного дзвінка, що пролунав у повній тиші. Відразу підступило якесь незрозуміле переживання. Таке з Уляною сталося вперше. Вона дивилася на незнайомий номер і не наважилася
– Поліна, ти бабусі Наді давно дзвонила? Позавчора? Подзвони їм з дідусем, ти ж знаєш, скаржитися вони не люблять. А почуваються вони погано, розумієш? Тетяна Іванівна колишнім свекрусі
Валя потрапила до дитячого будинку у десять років. Батька раптово не стало, а мати не просихала. Багате життя скінчилося і тонула в пляшці. Мати й раніше могла собі
Катя змалку любила готувати. Її мама казала, що ще зовсім зовсім маленька донька просилася до неї на ручки, як тільки та збиралася пекти млинці або смажити сирники. І
Тетяна почала готуватись до свята ще двадцять дев’ятого грудня. Обійшла усі найближчі магазини у пошуках акцій. Червону рибу взяла в одному, там була знижка. М’ясо в іншому, сири