— А ти думала, я тобою задовольнятимуся? Ти вже стара. Втім, якщо хочеш, можемо залишити все як є. Щоб тобі в очах рідні не було соромно, — здивував чоловік. — Вітя, ти правда вважаєш, що я з тобою житиму після цього? Та ти негідник! Пара років і на тебе жодна жінка не подивиться. А я в будь-якому віці тільки краща буду
— Вітя, посидь зі мною на балконі! Такий місяць сьогодні… Гарний! — Наталка подивилася на чоловіка, який після вечері зібрався лягти на диван у їхній новій квартирі з
– Привіт, ну треба ж! – сказав Микола. – Скільки ж ми не бачились? Років двадцять? А я тебе впізнав. Одразу ж. Ні, спочатку не міг повірити, але почувши голос, зрозумів, що це ти поза всяким сумнівом. Марина! – повторив він із захопленням її ім’я
Вони стояли біля стелажа з консервами, коли до них підійшов якийсь чоловік. Він нишком зиркнув на маму Олі, яка перебирала банки з тушонкою. Хоч Оля і була вже
– Я ж так і не робив подарунків своїй Валі. Все ніколи було. Та й пустощами це вважав. А ти дивися, Сергій готовий жити надголодь, аби радість доставити дружині. – Отже, і справді любить. А я сам люблю Валю? До весілля, здавалося, любив. А потім якось усе стерлося. Жили, як живемо. Згадати нічого. Одна метушня. Ех, життя-буття!
Семен Петрович ніколи не робив подарунків своїй дружині, з якою він щасливо прожив цілих двадцять років. Та якось не доводилося. З Валею вони одружилися швидко, за місяць після
– Мені що, шматка м’яса для матері шкода має бути? – Тобі ні! Ти його не купував й не готував! – А мені шкода, Вово! Бо до зарплати два тижні, а у нас у морозилці порожньо!
– Мені що, шматка м’яса для матері шкода має бути? – Тобі ні! Ти його не купував та не готував. А мені шкода, Вово! Бо до зарплати два
– Так. Іноді життя підкидає несподівані зустрічі, – подумала Рита
– Маргарита Олександрівно! – гукнув Риту начальник, коли вона йшла до ліфта. – Доброго дня, Михайле Андрійовичу, – сказала вона, зупинившись. – Сьогодні після обіду Микола проводитиме співбесіду.
– Я знав! Майже із самого початку здогадувався. Але він завжди був моїм сином. І є! І буде! – Він помовчав, а потім додав так тихо, що слова майже забрав вітер: – І тебе б нікуди не відпустив. Ніколи! Тому що ти – та єдина, що живе у моєму серці з дитинства. І іншої там ніколи не було!
Вечірнє сонце, ніби розплавлений мед, розтікалося схилами пагорбів, фарбуючи скромні будиночки села в теплі, умиротворені тони. Повітря було напоєне ароматом скошеної трави й димком віддалених багать. В одному
Вранці, вийшовши з номера Івана в халаті та капцях, раптом вона зустрілася… З чоловіком! Він теж виходив із номера з дівчиною років двадцяти семи, невисокою білявкою з пишними формами. Від здивування обидва остовпіли.
Рита закрутила роман із колегою. Сама від себе не чекала такого. Адже вона одружена. Але не встояла перед імпозантним та галантним Іваном. Він обсипав її компліментами, захоплювався розумом
– Не смій мені вказувати! – Тоді поводься, як доросла людина, а не як четверта дитина! – Я не наймався бути домашнім робітником! – Закричав Дмитро. – Ясно тобі? Хочеш працювати – працюй! Але щоб удома все було, як раніше! – Як раніше вже не буде! – Віра не відступила
– Мамо, а чому Єгор каже, що я дурна вівця? – Ганна завмерла у дверях. Віра відірвалася від каструлі з борщем. – Єгоре! – крикнула вона у бік
— Ми зовсім недавно були у твоєї мами та допомагали. Я більше не хочу… Давай хоч ці вихідні проведемо спокійно, удвох… Дружина благаючим поглядом дивилася на чоловіка, але той був непохитний
– Як, знову? – Настя дивилася на чоловіка здивованим поглядом. — Ми зовсім недавно були у твоєї мами та допомагали. Я більше не хочу… Давай хоч ці вихідні
Як зізнатися своїй нареченій Марині в тому, що він не хоче одружитися з нею, тому що закохався в іншу дівчину…
До весілля залишалося лише два тижні, і Олексій не знав, що йому робити. Як зізнатися своїй нареченій Марині в тому, що він не хоче одружитися з нею, тому

You cannot copy content of this page