Головна

Життєві історії

– Далі так продовжуватися не може, – сказала Марія після чергового звільнення Миколи. – Я тобі давно хотіла сказати, що треба переїжджати в село. Там же ж будинок є, твій, між іншим. Але чомусь там влітку відпочивають усі окрім нас. Дід хату тобі залишив. Тобою користуються, а ми тут виживаємо!
Життєві історії 0
Сімейне життя Миколи та Марії у місті не вдавалося. Начебто й старалися, працювали, але назбирати грошей на своє житло так і не могли. Навіть на внесок із кредиту
– Не можна у матері дитину відбирати! – Вона знову кине його, от побачиш! – плакала Лада. – Не кине! Серце материнське не дозволить, – впевнено відповіла мати. Але, як же вона схибила…
Життєві історії 0
– Не можна у матері дитину відбирати! – Вона знову кине його, от побачиш! – плакала Лада. – Не кине! Серце материнське не дозволить, – впевнено відповіла мати.
– Ти повинна віддати квартиру бабусі! Шануй вік! Рано тобі ще про спадок думати! – Репетувала мати
Життєві історії 0
Катерина з якимось тривожним почуттям відкрила вже свою квартиру, яка раніше належала покійній бабусі Тасі. Бабуся була їй не рідна. Її рідній бабусі Тася припадала двоюрідною сестрою, але
– Ох, Іро, не в мене ти пішла, – журилася мама. – Не любиш ти землю. Мабуть, це вже не виправиш. Хоча якось у мене з’явилася надія. Пам’ятаєш, як ти мені сказала, що любиш наш будинок і город, і бур’яни, і мене заразом! Я правда спочатку подумала, що на тебе щось найшло, а потім зраділа – за розум донька взялася
Життєві історії 0
– Барсику! Барсику! Та де ж його носить? – Ірина Іванівна стояла на ґанку, накинувши теплу кофту. Зимове село мовчало. Будиночки стояли серед снігу, немов острови посеред океану.
– Про що ти ще не подумав? Про те, що ми із Сашком на морі взагалі жодного разу не були? Що ти прогуляв сімейні гроші? Про те, що ти обдурив не тільки мене, а й батьків?
Життєві історії 0
– Ти не тільки мене зрадив! Я подаю на розлучення. Обговорювати тут нічого, – зневажливо кинула вона у відповідь і відвернулася від нього. – Ну, що я такого
– Дарино, а ти чого нам запрошення не надіслала? – запитала Ірина, відірвавши очі від комп’ютера. – Не хочеш бачити колег на весіллі? – Вибач, не встигла, – думаючи про щось своє, відповіла Дарина. – А тепер вже й сенсу немає їх розсилати. – Чому це? – Весілля не буде, – ледь вимовила Дарина. – Мій так званий майбутній чоловік усе дізнався
Життєві історії 0
– Дарино, а ти чого нам запрошення не надіслала? – запитала Ірина, відірвавши очі від комп’ютера. – Не хочеш бачити колег на весіллі? – Вибач, не встигла, –
– Зіно, ти сидиш? – Що сталося? – Злякалася я. – Та нічого страшного, – якось дивно сказала мама. – Просто зустріла вчора твою свекруху на ринку. Костя, виявляється, одружується. – Як одружується? Ми ж не розлучені!
Життєві історії 0
– Зіно, а борщ у тебе сьогодні якийсь прісний вийшов, – Валентина Петрівна похитала головою і відсунула тарілку. – Ось у моєї покійної свекрухи, царство їй небесне, борщ
— Тоді мені варто купити нову сукню? Він глянув на неї з презирством: — Яку сукню, Алісо? Ти себе бачила? Думаєш, я це сказав, щоб ти пішла зі мною? Зійди на землю. Я не збираюся зганьбитися. Піду з однією знайомою, скажу, що тобі досі погано
Життєві історії 0
— Артуре, я чекаю дитину! — вона ледь не збила чоловіка з ніг, кинувшись йому на шию. Так хотілося якнайшвидше поділитися цією радісною новиною. Він підхопив її, але
– Стривай! Ти отримуєш підвищення, і перше, що спадає тобі на думку, це розділити наші гроші? – Саме так, – Дмитро знизав плечима. – Я заробив, я й витрачаю. Ти заробила – ти витрачаєш. Справедливо ж?!
Життєві історії 0
– А мене підвищили! – Дмитро жбурнув портфель на диван з виглядом людини, що тільки-но підкорила Еверест. – Тепер я заступник начальника відділу. Зарплата – у півтора раза
– Де Соня? Свекруха підійняла брови з виразом щирого подиву. – Соня? А, кішка! Винесла надвір. – Що? – Набридла вона мені. Шерсть скрізь, репетує ночами, їсть, як не в себе. Два роки терпіла її, годі! Поживе надворі, нічого страшного. Кішки живучі
Життєві історії 0
– Ти знову затрималася! Вероніка стягла з плеча сумку і притулилася до стіни передпокою. Ноги гули після десяти годин на ногах – сезон звітності у бухгалтерії вичавлював із

You cannot copy content of this page