Життєві історії
– Дякую, дуже смачно, – сказав чоловік, відсуваючи тарілку. – Катрусю, мені з тобою поговорити треба. – Знаєш, Мишко, а я навіть здогадуюсь, про що. – І про
– Твій благовірний вже третю годину мені дзвонить, божеволіє! А ти тут, у мене вдома чайок попиваєш із печивом! Ну, обрегочешся… Подруга стояла переді мною, скуйовджена, в якомусь
— А тепер ось так повернись, — не відривалася від фотоапарата Світлана, продовжуючи бігати навколо Олі. — А так? — запитала дівчина й трохи підняла підборіддя. — Чудово,
Надія та Михайло закуповували продукти на тиждень. Вечір п’ятниці завжди йшов за планом, давно складеним і вивіреним по хвилинах. О п’ятій годині вечора вони з чоловіком під’їжджали до
Дивності за Олексієм Анна помітила давно. Він став частіше усміхатися, розправив плечі. «Недарма», — подумала Анна і почала збиратись на вечірню службу. Біля ікони Миколая Чудотворця вона гаряче
— Одразу четверо?! — вигукнув Петро, жбурнув шапку в куток. Аня застигла, тримаючи двох немовлят. У плетених кошиках, що стояли біля стіни, заворушились ще двоє. — Я хотіла
Юрко вибіг із під’їзду, і швидко попрямував у бік магазину. Він поспішав до закриття, бо вечеряти без хліба не хотілося. Біля входу в магазин стояла маленька дівчинка років
– Тобто, як це вигнав? – Та ось так, синочку. Взяв і вигнав. Десять років його обробляла, годувала-поїла, штани йому прала і сорочки прасувала, а він узяв –
Ліка та Микола вийшли з дому своїх друзів, де весело відзначали день народження, й попрямували додому. Надворі давно вже запанував листопад. У тьмяному світлі ліхтарів було видно, як
Анна переставила фігурки на полиці, паралельно стираючи пил рукавом. Щоп’ятниці вона влаштовувала генеральне прибирання – незалежно від того, чи чекала гостей. Чистота стала звичкою, що переросла в одержимість.