Життєві історії
— А ось тут би шафа від нашої стінки стала, — мрійливо протягнула Маргарита Аркадіївна, окидаючи поглядом вітальню. — Треба тільки крісло прибрати, воно все одно незручне. Або
– А де чипси? Я ж просив узяти! – Просив. Але у нас немає грошей на чипси. – Як немає? Я ж тільки вчора тобі гроші переказав! –
Віктор керував катером по спокійній гладі Київського моря, а його пасажири — туристи з Києва — захоплено закидали вудки. День видався чудовий: світило ясне сонце, лагідно дув бриз,
У суботу вранці Варя відвезла сина до батьків. Вона домовилася, що Денис якийсь час побуде у них. Повернувшись додому, Варвара дістала з балкона картонні коробки та почала збирати
За день до від’їзду Варвара крутилася по квартирі, як заведена. З самого ранку не присіла ні на хвилину — все хотілося залишити в порядку. Попрала й акуратно розвісила
— Ти що, знову в цьому старому халаті? — Максим з огидою кинув погляд на Софію, застібаючи манжету сорочки так, ніби поправляв обладунки перед битвою. Вона завмерла з
Чотири довгих роки Ольга й Віктор працювали над будівництвом двоповерхового заміського будинку. На ремонт ішов увесь вільний час, і ось, нарешті, через роки переїзд родини відбувся. Разом із
– Тату, не треба… – маленька Алінка трималася за його куртку так міцно, ніби то була остання ниточка до життя. Очі її – великі, заплакані, як у наляканого
Віктор Васильович сидів у своєму кріслі-гойдалці, тому самому, з високою спинкою і протертим підлокітником, яке було йому вірним супутником усі роки шлюбу, і читав книгу. Він любив ці
Настя гортала глянсеві журнали про весілля й уявляла себе в пишній сукні з триметровим шлейфом. Поруч наречений Ігор вирішував завдання з анатомії, періодично зітхаючи. – Ігорьку, дивись яка