Життєві історії
– Тобі вже двадцять вісім років, Катю, а ти все принца на білому коні чекаєш! У твоєму віці в мене вже було двоє дітей, а ти все перебираєш!
– Може, на дачу разом рвонемо? – Запропонувала Христина. – Відпочинемо, попліткуємо, новини перетремо? Ти як? Христина змовницьки пограла бровами. Мирослава радісно посміхнулася й одразу кивнула, ніби тільки
Віка сиділа в м’якому кріслі перукарні на проспекті Миру, поки майстер спритно накручував їй локони. Запах лаку для волосся змішувався з ароматом дорогої кави із сусіднього кафе. П’ятниця,
– Та ніяково якось, – “господиня їсть ікру, а я тут зі скоринкою сиджу”. – Та ти не соромся, Тамаро, бери салат, – тітка Валя голосно сказала це,
– Вікторіє, нас запрошують на новосілля! – На новосілля? Хто запрошує? – Батьки, вони купили дачу. Все життя мріяли. – Дачу? Їм уже по шістдесят п’ять. Вони добре
Валентина жила сама – і це було її рішенням. Сім років після того, як овдовіла, вона вибудовувала свій уклад: тиша вранці, кава в той самий час, книга вечорами,
– А ти свою дошлюбну квартирку з собою на той світ забереш? – Я просто прикинула, як нам вашу однушку розміняти! – Мою однушку, Людмило Петрівно. Мою! Аня
Вікторія стояла біля кухонного столу, вдивляючись не в обличчя чоловіка, а в його зціплені до білизни пальці. Він міцно стискав зв’язку ключів, і серед них був її ключ
– Ти вирішила в цьому прийти? Ти ж у ньому ще на випускному була, тільки ґудзики перешила! – Зоя зайшлася в сухому, гавкітливому сміху, щойно Віра переступила поріг
– Мамо, цього тижня нам не вдасться приїхати до вас у гості, – в голосі Андрія чулася прикрість, але він намагався її не демонструвати. – А що так?