Життєві історії
– Та кому ти потрібна! – Сергій розсміявся. – Знайшлася красуня! Ні, ну дійсно, Людо, адже ти стала далеко не красунею, та поповніла! Плюс до всього ти розумієш,
— Якби ти не була така горда, то давно б вже заробила на квартиру. – Дорікав чоловік дружину. — Тільки подивись на себе. Ти вродлива, завжди з зачіскою
– Катюша, у тебе якісь неприємності? Щось на роботі сталося? – Запитав чоловік під час вечері. – Ні, Борю. Нічого не трапилося, просто настрою немає, – відповіла дружина.
– Сама подумай, куди я тебе впущу? Тут двокімнатна! Уп’ятьох жити, чи що? Голос Олени був натягнутий, як цирковий канат. Якщо натиснути ще сильніше – самовладання лусне, і
Марина була невдачливою. Принаймні, так вона вважала сама з різних причин – то загубила телефон, то втратила хлопця, якого повела в неї більш жвава подруга. Тож близьких подруг
– Послухай-но, ми Олю образити не дамо! А ти, коли вже привела на світ натовп дітей, сама ними й займайся. Моя невістка тобі не доглядальниця! – Навіть кішки
Кіт стрибнув у відчинене вікно водія, адже попереду стояла коляска з маленькою дитиною… Саме в цей момент через кущі вискочив Сірий — промайнув стрілою і, не зменшуючи швидкості,
Людмила накривала на стіл, бігаючи між кухнею та вітальнею, як заведена. Сьогодні в її День народження збиралися всі. Син із невісткою, молодша дочка з онукою, сестра Валя з
Люба везла бабусиного собаку до притулку. Але не довезла… На старому пледі, згорнувшись клубочком, тихо сопів Боня — бабусин старенький пес. Шерсть з сивиною, сумний погляд і вічна
Ми з Сергієм давно мріяли про власну дачу. Місто стомлювало, хотілося мати свій куточок, щоб влітку можна було виїхати на природу, вирощувати огірки, збирати ягоди, та просто відпочивати