Життєві історії
– Ну, не вбивайся ти так, Зіно! Може не все так погано! Може чоловік твій і не туди зовсім ходить, куди ти надумала. Га,Зіно? Тоня простягла подрузі чергову
Надія сиділа за кухонним столом, гортаючи каталог із банкетними залами. Їй скоро тридцять, і вона пів року накопичувала, щоб влаштувати собі пишний ювілей – із рестораном, гарною сукнею,
Тетяна крутилася на кухні і поглядала у вікно. Сьогодні вона чекала гостей. Приїжджала її єдина племінниця! Стіл був накритий, а свіженький пиріг стояв під рушником. Марійку, доньку рідної
Яке це блаженство прокидатися вранці без будильника! Коли Яна розплющила очі, було вже майже десять годин. Поки все йшло за планом: у п’ятницю після роботи вони з подружками
Галина Федорівна вийшла на ґанок. Літня жінка часто зустрічала світанок – звикла. В молодості доводилося рано вставати на роботу – то буряк полола, то корів на місцевій фермі
– Доню, прийшла б у вихідні. Давно з тобою не гуляли. Походимо по крамницях, купимо щось смачненького! Чи тебе твій ірод не відпустить? – Ну чому ж не
Лідія тільки закінчила мити посуд, коли Павло влетів у квартиру, кинув куртку на диван і почав кричати. Причина його криків була проста – вона забула купити його улюблений
– Мамо, ти не знаєш, чого це тато наші з Льонькою кімнати рулеткою вимірює? – Запитала у Наталії її дочка Вероніка. – Поняття не маю, – відповіла мати.
Надя сиділа в маленькій кімнатці й складала ще теплі після прасування наволочки. У «пральню» влетіла молоденька вихователька. – Надя, можна вас попросити, а то я не встигаю зовсім.
– Чому ти так зі мною розмовляєш, Танюша? – різко спитала Галина Євгенівна, хоч голос видав хвилювання. – Мамо, а як мені, на твою думку, розмовляти? Я тут,