Життєві історії
– Ти впевнений, що тобі нічого не потрібно в крамниці? – перепитала Ганна. – Ні, йди вже, – відповів Борис. Здавалося, Борис поспішав її випроводити. Ганна зітхнула. Останнім
– З якого дива ви сюди приперлися? По старій пам’яті? Так час минув, халява закінчилася, безплатний пансіонат для вас закритий! – І взагалі, на вас тут ніхто не
– Моїй родині потрібні гроші, і ти маєш допомогти! – Упевнено заявила сестра. – У тебе мільйон на рахунку, хоч би половину віддай мені! – Допомоги зазвичай просять,
Галина Петрівна сиділа у своїй кімнаті та плакала. Їй не вірилося у те, що почуте нею могло бути правдою. Але це була прикра дійсність, з якою потрібно було
– Дивись, вона знову прийшла, – дівчина років двадцяти в уніформі крамниці звернулася до напарниці. І тепер вони обидві дивилися на жінку середнього віку, що стояла навпроти вітрини
– Ану, давай хвалися! Купили дачу і мовчать, не зізнаються, – у слухавці пролунав голос Тані. – Та поки що нічим хвалитися, Таню. Від дачі одна назва. Поки
– Мамо, я пропоную найняти рієлтора, щоб він продав твою та нашу квартири й знайшов для всіх нас одну велику. Переїжджай до нас, тобі буде з нами і
Лариса прокинулася з тяжкістю у всьому тілі. Кімната пливла, кружляла, відмовлялася стояти на місці. У Лариси горіла шкіра, а зсередини прозирала крига, наче вона одночасно опинилася на розпеченій
-Ну раз ти до нас надовго, значить, вже не гостя. Тож Наташка, бери сапку і на город, картоплю прогрібати – заявив рано-вранці дядько Гриша за сніданком. Наталка навіть
Наталка вкотре набирала номер телефону чоловіка і слухала у слухавці довгі гудки. Вітя не відповідав. – Ну, що він до цієї тарілки вчепився? – зі сльозами говорила вона