Життєві історії
З Юлею ми познайомилися випадково. У легкій курточці вона стояла на зупинці й плакала, намагаючись сховатися від лютневого вітру за кіоском. Зовсім не хотілося ні у що вплутуватися
Іванович терпіти не міг сільських баб. Вічно гуртуються біля сільської крамниці, начебто ні в кого, ні городів, ні інших справ немає. Коли йому запропонували стати єгерем і в
– Степан, я не розумію, що ти хочеш, – сказала Катя. – Та нічого особливого, – озвався Степан. – Просто хочу побути на самоті, перепочити. Ось … З’їзд
Мене звуть Павло, і якщо раніше у мене залишалися хоч якісь сумніви щодо того, яке місце я займаю у своїй сім’ї, то вони остаточно розвіялися того дня, коли
Денис сидів на автобусній зупинці і дивився, як повільно повз нього проїжджають машини. Було вже пізно, прохолодний осінній вітер пробирався під куртку, але він не відчував холоду. Він
Світлана витерла руки об фартух, визирнула у вікно закусочної. Вулиця була порожня. Вечірнє сонце пробивалося крізь каламутні шибки, висвітлюючи сміттєві баки за рогом. І знову вона її побачила
Павло щойно прокинувся, як хтось подзвонив у двері. Він пішов відкривати двері, не звертаючи уваги на безлад в квартирі. У відчинені двері зазирнула руденька листоноша. -Чого дзвониш? –
– Лідо. Мама купує собі житло. Вона продала два будинки у селі, своїх батьків та батька, машину діда. – Купує? – Так. – А чому нам не сказала?
На похорон?! — Аня здригнулася. — До кого?! — Ти хіба не в курсі?! — здивувався Андрій, її колишній однокласник. — Я живу в іншому місті, та й
— Мамо, мене відправляють у відрядження на два місяці. Чи зможеш пожити з Олежиком? — її голос звучав настільки тривожно, що навіть Ірина Миколаївна трохи розгубилася. — Звісно,