Життєві історії
Рита повернулась з відрядження. Зайшла у квартиру і ледь не зомліла. -Так, що ж це, – мало не впала, та ще й колготки порвала. – Костя, а чому
– Вітаю з появою доньки, Рито, – радісно щебетала подруга Настя, і заглядала в ліжечко, де спала крихітна дівчинка. – Дякую, Насте, дякую. Нарешті і я стала щасливою
– Віталію, до нас у місто знову приїхали твої далекі родичі, – спантеличено сказала Лілія В’ячеславівна, повернувшись із роботи додому. – Вони начебто шукають тут тимчасове житло. Квартиру
Ніколи ще Олена Петрівна не почувала себе такою винною. Але тут справа була навіть не в почутті провини, чи незручності перед дочкою та онуками, а в тому, що
– Бісить мене! Я на роботу буду вставати ні світ ні зоря, а вона під ковдрою тепленькою спатиме? Чому їм можна, а нам не можна? – Гаразд тобі,
Ольга стояла на поминках чоловіка. П’ять років як немає Олежика… Раптом вона побачила якусь незнайому жінку з дитиною. Вона тихо плакала витираючи сльози серветкою. До неї підійшла сестра
– Дві новини,- сказав Юрко,- одна хороша, інша… Теж хороша, але не дуже. З якої почати? – Почни з гарної, – відповіла Ліда чоловікові. – До нас завтра
Сергій Петрович обережно піднявся з ліжка і попрямував до дверей. Спина боліла, але зовсім не сильно. Настоянка тещина – щось там на скипидарі – справді виявилася цілющою, хоч
Марина написала повідомлення сину, але так і не змогла його відправити. Її душили сльози та здавалося, що смска з вибаченнями виглядатиме як маніпуляція. Вона каялася за всі слова,
Бабусі її подруга завжди не подобалася, і Юля не могла зрозуміти чому – взагалі-то, бабуся була добра, від неї рідко зле слово почуєш, он і батька бабуся не