Життєві історії
– Невже ти не бачиш, як це виглядає збоку? – Кирило роздратовано постукував пальцями по столу. – Моя дружина – заступник керівника, а одягається, як продавчиня з ринку.
– Мені це набридло! – Марина кричала вже хвилин п’ять, у неї охрип голос, але втоми поки не відчувалося, допомагав запал того, що нарешті вона могла висловити наболіле
– Чого ти сидиш на морозі? – запитала Галина Сергіївна, скривившись від холоду. Дівчина підняла на неї очі та сумно подивилася. На вигляд жінці було років сорок п’ять,
– Мамо, ти при своєму розумі? – голос Ганни тремтів, чи то від люті, чи то від потрясіння. – Вибач, але я не можу це просто так прийняти!
– Мамо, там у двері стукають! Відкриєш, бо в нас руки зайняті? – Звичайно, – усміхнувшись про себе, відповіла Наталя. Вона відчинила двері, навіть не подивившись у вічко.
– З річницею, коханий, – Марина стояла біля святково накритого столу, і тримала невелику коробку, перев’язану синьою стрічкою. Усередині був чудовий ремінь ручної роботи, який вона шукала по
Христина вийшла з операційної, та швидким кроком попрямувала в робочій кабінет. Руки тремтіли, обличчя вкрилося потом, а з очей мимоволі котилися сльози. – Христино Петрівно, з вами все
– Мамо, тобі там добре буде, свіже повітря, – син поклав руку їй на плече. – Відпочинеш від міської суєти. – Так-так, мамо, тобі давно настав час бути
– Костю, коли додому прийдеш, піднімися на другий поверх. Там за портретом бабусі твоєї є невеличка схованка… Ти її відкрий і дістань звідти скриню… Тільки саму скриньку не
– Ти невдаха, синку, жити треба так, щоб тебе запам’ятали, – заявив Денисові батько, самовпевнено посміхаючись. – Ми ось завтра летимо в Таїланд з Оксаною та її донькою.