Життєві історії
– Поїду забирати доньку! – повідомила зранку чоловікові Вікторія. – Зі мною поїдеш, чи будеш удома? – Чому так рано? Ще два дні канікул, – невдоволено пробурчав у
Наближався мій День народження, тож я вирішила запросити близьких людей на його святкування. – Ти покликала Алісу? – спитала сестра. – Краще не клич, скажи братові, хай один
– Мамо, ну куди я тебе заберу? Як ти собі це уявляєш? Тісно у нас, чого тобі вдома не живеться, не стара ще, всього шістдесят з маленьким хвостиком.
– Я сама візьмуся за цю справу! Сама, бо на Колю немає жодної надії. Так і буде мене сніданками годувати. А мені вже тридцять два! – Ще років
– А тепер дзвони Ларисі, і щоб надвечір її з її новим майбутнім чоловіком і дітьми в моїй квартирі не було! – Павло, дай спокій Ларисі! Їй і
Ірина вкотре переставила тарілки на столі. От же нісенітниця яка – двадцять п’ять років прожили, а вона досі хвилюється, коли накриває для чоловіка святкову вечерю. Хоча, яка вона
– Я віддала племінниці твій одяг: твою весільну сукню та нові чоботи! – Заявила Наталія Іванівна. – Дівчинці заміж виходити нема в чому, а ти все одно не
Єгор добре пам’ятав той день, коли зненавидів батька Йому було тринадцять, коли батько почав брати його з собою на роботу – батько робив ремонт у квартирах, і раніше
– Мамо, про себе подумай! Навіщо ти там усе літо горбатишся? А витрати які? Та за ці гроші можна тонну овочів купити. – Васю, припини, – заливалася слізьми
– Олю, ну що ти, як маленька? Ми ж сім’я! А в сім’ї все спільне, – Віктор говорив м’яко, майже ласкаво, але в очах його завмер холодний розрахунок.