Життєві історії
Мені було двадцять вісім років, коли я зустріла свого майбутнього чоловіка Сергія. Він був гарним і впевненим у собі чоловіком, який працював юристом у великій компанії. Я була
— Мамо, дай на манікюр, хочу новорічний дизайн. — Ой, Ірочко, а я не маю вільних грошей, всі на приготування до свята пішли. Вбрання вам усім купила. А
Якщо вона живе з нами, то нехай звикає до наших вимог та правил. Перше правило: на той час, коли прокинеться Микита, готовий сніданок має стояти на столі. Щоб
— Микито, сідай! Потрібно терміново поговорити! – Жінка сіла за стіл, її обличчя виражало рішучість. Чоловік сів поруч. Оксана витерла хусткою мокрі очі: – Я не знаю, що
Антон Васильович прожив із дружиною Раєю майже сорок років. Поки працював, життя вирувало, як суп у каструлі на плиті. Не було коли лаятись, та й не було приводу.
– Ти забрав Мишка зі школи? – Що? Сьогодні ж твоя черга! – обурено відповів Стас. – Ти жартуєш? Я тобі вчора тричі сказала, що в мене сьогодні
– Знов у нас холодильник порожній! – Невдоволено сказав сам собі, але гучно, Олег. – Даша! – Закричав він після цього. – Що? – обізвалась його дружина з
Жили були Маша та Саша. Познайомились у студентські роки, одружилися. Взяли квартиру в іпотеку, двох дітей народили. І начебто все добре в них було. Чоловік працює, дружина теж
– Любий, ну купімо дачу! Я б там таку красу навела – троянди, півонії, бузок, – Зоя мрійливо подивилася на чоловіка. – Уявляєш, як здорово буде влітку? Олежка
Родина Дмитрієвих давно мріяла про свій будиночок за містом. Особливо гостро його нестача відчувалася у спекотні літні дні. Сім’я мріяла про те, як могла б влаштувати пікнік на