«Час – гроші», або монетизація чужого нахабства

Моя подруга організовувала виступ одного відомого бізнес-тренера. Обговорюючи гонорар за 2 години свого виступу, він назвав суму і додав: «І по 7 тисяч гривень за кожні 10 хвилин моєї роботи понад домовлений час».

Тобто організатор повинен зробити так, щоб спікер вийшов на сцену рівно о 19, а рівно о 21 з неї пішов. Якщо його затримає хтось… ну, шанувальники, які бажають фото та автограф, наприклад, він готовий, але не безкоштовно.

Я ось коли слухаю такі історії, не втомлююся захоплюватись. От вміють люди вибудовувати особисті кордони. Ось вміють цінувати час! Ось молодці ж, га?

Я не вмію.

Якось в аеропорту Івано-Франківська, звідки я вилітала додому, до Києва, до мене підійшли скромні чоловік із дружиною та попросили передати довіреність доньці, яка мешкає у Києві. Звичайний папірець, нотаріально засвідчений.

Дочка зустріне мене в Києві, після прильоту, і забере документ.

Якби це була посилка, я не взяла б: страшно. Але це просто документ, чому не допомогти людям?

Я просто погодилася. Пояснила, що дуже поспішатиму, і важливо, щоб мене зустріли прямо біля виходу: мені ніколи буде бігати і шукати когось. “Так, так, звичайно!” – пообіцяли батьки.

І ось, приземляємось.

У квитках завжди пишеться час прибуття із запасом на отримання багажу. Тобто якщо там написано, що ви прилітаєте о 12-00, то (якщо літак вилетів вчасно) сяде борт об 11-40, а о 12-00 ви вийдете з аеропорту зі своєю валізою, виловленою на стрічці.

У мене час прибуття позначений як 20-35. Ми сіли о 20-15.

Я дзвоню дівчині, яка повинна прибути за довіреністю, сказати, що через 10 хвилин вийду (бо багажу у мене немає, тільки ручна поклажа).

– Як? – дивується дівчина. – Вже? Ви повинні були прилетіти о 20-35, плюс час на багаж. Я тільки виїхала, планувала прибути до дев’ятої в аеропорт.

Тобто дівчина не готова приїхати раніше, жертвуючи своїм часом – але щедро ризикнула моїм. Мені ліньки пояснювати їй, що літак прилетів вчасно, треба вирішувати, що робити.

Я пропоную варіант. Кажу:

– Я зараз візьму таксі і поїду додому. Живу в 30 хвилинах їзди від аеропорту, прямо від Борисполя. Ви тоді не їдьте в аеропорт, розверніться, я скину адресу, зустрічайте мене біля під’їзду.

– Я їду на дизелі до аеропорту, він прибуде о 21 годині, вийти не можу. Ви не зможете зачекати?

– Не зможу, – я дратуюсь. – Я ж попереджала, що поспішатиму.

– Ну, я ж не винна, що ви прилетіли раніше! Це обставини! – Дівчина теж не задоволена ситуацією.

– Ми прилетіли вчасно.

– Ну як же… Час прибуття вказано…

– Дівчино, – холодно кажу я. – Ви мене підвели. З поваги до ваших батьків похилого віку, я зараз знайду в аеропорту людину, якій передам документ. Ви приїдете та заберете. Хоча можу нікого не шукати і ні з ким не домовлятися, а просто поїхати додому та скинути вам адресу, а ви шукайте мене потім по всьому Києву… Будь ласка, цінуйте чужий час, особливо коли вам роблять послугу.

І скидаю дзвінок.

З мого боку це нечемно, але я втомилася. Втомилася після перельоту та втомилася від того, як просто чужі люди розпоряджаються моїм часом.

Підходжу до баріста у маленькій кав’ярні в аеропорту.
Кажу:

– Можна я залишу тут документ, його заберуть за хвилин 30?

– П’ятсот гривень, – відповідає бариста.

– За що? – дивуюся я.

– За те, що я – не пошта.

Геніально. Чудовий кейс! Чудовий урок! Будь-яка послуга коштує грошей. Мені навіть на думку не спало там, у Франківську, коли до мене підійшла літня пара з цією довіреністю, оцінити її в якусь суму.

А комусь прийшло. І він не поганий і не хороший, і я не погана і не хороша, ми просто РІЗНІ.

У результаті я домовилася з дівчиною, яка продає квитки в касі. Вона сиділа, сумувала, я пояснила їй ситуацію і Розважила фразою:

– Якщо ви теж зараз скажете «п’ятсот гривень», я зомлію від того, які всі просунуті…

Вона погодилася посторожити чужу довіреність безплатно.

Я скинула її телефон і місцезнаходження кас дівчині з дизелю смс-кою. Розмовляти не хотіла, хай думає, що я хамка.

У відповідь ні «дякую», ні «відвали».

Теж добрий урок мені. Роби добро за велінням серця, а не в очікуванні подяки.

Таксист, який віз мене з аеропорту, і якому я розповіла цю історію, сказав, що він би теж з радістю монетизував чуже нахабство, запропонував би варіанти:

– я готовий почекати – тисяча,

– я знайду тут людину, якій передам – п’ятсот,

– я їду додому, а ти їдеш за мною – триста  (за зіпсований настрій).

Як швидко змінюється цей світ! Я за ним не встигаю…

Related Post

Йому залишила мультиварку, комп’ютер, електрочайникЙому залишила мультиварку, комп’ютер, електрочайник

Катя познайомилася з Ромою в громадському транспорті. Як з’ясувалося, у їхніх батьків поряд знаходяться дачні ділянки. З тих пір вони зустрічалися і через деякий час вирішили розписатися. Все було чудово.

Я маю до тебе пропозицію і хочу щоб ти сприйняла все спокійно, ми з тобою одружені вже 6 роківЯ маю до тебе пропозицію і хочу щоб ти сприйняла все спокійно, ми з тобою одружені вже 6 років

З самого ранку у Віки все валилося з рук, та ще й на роботі проблеми були. Як завжди їй дали дуже проблемного клієнта, звісно ж, кому ще таке щастя могло

Моя мати зіпсувала мені життя, що я нічого не можу самостійноМоя мати зіпсувала мені життя, що я нічого не можу самостійно

Я гидка, зла, невихована. Кажіть, все, що хочете – мені байдуже. Життя моє все одно абсолютно марне. Я ненавиджу свою матір. Мені 36 років, їй 61. Все життя з раннього