«Час – гроші», або монетизація чужого нахабства

Моя подруга організовувала виступ одного відомого бізнес-тренера. Обговорюючи гонорар за 2 години свого виступу, він назвав суму і додав: «І по 7 тисяч гривень за кожні 10 хвилин моєї роботи понад домовлений час».

Тобто організатор повинен зробити так, щоб спікер вийшов на сцену рівно о 19, а рівно о 21 з неї пішов. Якщо його затримає хтось… ну, шанувальники, які бажають фото та автограф, наприклад, він готовий, але не безкоштовно.

Я ось коли слухаю такі історії, не втомлююся захоплюватись. От вміють люди вибудовувати особисті кордони. Ось вміють цінувати час! Ось молодці ж, га?

Я не вмію.

Якось в аеропорту Івано-Франківська, звідки я вилітала додому, до Києва, до мене підійшли скромні чоловік із дружиною та попросили передати довіреність доньці, яка мешкає у Києві. Звичайний папірець, нотаріально засвідчений.

Дочка зустріне мене в Києві, після прильоту, і забере документ.

Якби це була посилка, я не взяла б: страшно. Але це просто документ, чому не допомогти людям?

Я просто погодилася. Пояснила, що дуже поспішатиму, і важливо, щоб мене зустріли прямо біля виходу: мені ніколи буде бігати і шукати когось. “Так, так, звичайно!” – пообіцяли батьки.

І ось, приземляємось.

У квитках завжди пишеться час прибуття із запасом на отримання багажу. Тобто якщо там написано, що ви прилітаєте о 12-00, то (якщо літак вилетів вчасно) сяде борт об 11-40, а о 12-00 ви вийдете з аеропорту зі своєю валізою, виловленою на стрічці.

У мене час прибуття позначений як 20-35. Ми сіли о 20-15.

Я дзвоню дівчині, яка повинна прибути за довіреністю, сказати, що через 10 хвилин вийду (бо багажу у мене немає, тільки ручна поклажа).

– Як? – дивується дівчина. – Вже? Ви повинні були прилетіти о 20-35, плюс час на багаж. Я тільки виїхала, планувала прибути до дев’ятої в аеропорт.

Тобто дівчина не готова приїхати раніше, жертвуючи своїм часом – але щедро ризикнула моїм. Мені ліньки пояснювати їй, що літак прилетів вчасно, треба вирішувати, що робити.

Я пропоную варіант. Кажу:

– Я зараз візьму таксі і поїду додому. Живу в 30 хвилинах їзди від аеропорту, прямо від Борисполя. Ви тоді не їдьте в аеропорт, розверніться, я скину адресу, зустрічайте мене біля під’їзду.

– Я їду на дизелі до аеропорту, він прибуде о 21 годині, вийти не можу. Ви не зможете зачекати?

– Не зможу, – я дратуюсь. – Я ж попереджала, що поспішатиму.

– Ну, я ж не винна, що ви прилетіли раніше! Це обставини! – Дівчина теж не задоволена ситуацією.

– Ми прилетіли вчасно.

– Ну як же… Час прибуття вказано…

– Дівчино, – холодно кажу я. – Ви мене підвели. З поваги до ваших батьків похилого віку, я зараз знайду в аеропорту людину, якій передам документ. Ви приїдете та заберете. Хоча можу нікого не шукати і ні з ким не домовлятися, а просто поїхати додому та скинути вам адресу, а ви шукайте мене потім по всьому Києву… Будь ласка, цінуйте чужий час, особливо коли вам роблять послугу.

І скидаю дзвінок.

З мого боку це нечемно, але я втомилася. Втомилася після перельоту та втомилася від того, як просто чужі люди розпоряджаються моїм часом.

Підходжу до баріста у маленькій кав’ярні в аеропорту.
Кажу:

– Можна я залишу тут документ, його заберуть за хвилин 30?

– П’ятсот гривень, – відповідає бариста.

– За що? – дивуюся я.

– За те, що я – не пошта.

Геніально. Чудовий кейс! Чудовий урок! Будь-яка послуга коштує грошей. Мені навіть на думку не спало там, у Франківську, коли до мене підійшла літня пара з цією довіреністю, оцінити її в якусь суму.

А комусь прийшло. І він не поганий і не хороший, і я не погана і не хороша, ми просто РІЗНІ.

У результаті я домовилася з дівчиною, яка продає квитки в касі. Вона сиділа, сумувала, я пояснила їй ситуацію і Розважила фразою:

– Якщо ви теж зараз скажете «п’ятсот гривень», я зомлію від того, які всі просунуті…

Вона погодилася посторожити чужу довіреність безплатно.

Я скинула її телефон і місцезнаходження кас дівчині з дизелю смс-кою. Розмовляти не хотіла, хай думає, що я хамка.

У відповідь ні «дякую», ні «відвали».

Теж добрий урок мені. Роби добро за велінням серця, а не в очікуванні подяки.

Таксист, який віз мене з аеропорту, і якому я розповіла цю історію, сказав, що він би теж з радістю монетизував чуже нахабство, запропонував би варіанти:

– я готовий почекати – тисяча,

– я знайду тут людину, якій передам – п’ятсот,

– я їду додому, а ти їдеш за мною – триста  (за зіпсований настрій).

Як швидко змінюється цей світ! Я за ним не встигаю…

Related Post

Звільнилася, щоб не закохатися у начальника, а полюбила його як він сам пішовЗвільнилася, щоб не закохатися у начальника, а полюбила його як він сам пішов

Я заплуталася в своїй життєвій ситуації і потребую вашої допомоги. Мені двадцять один рік. Звуть Маша. Я вже рік працюю в одній організації. Приблизно півроку тому почалося моє божевілля. Тоді

Здається, що хлопець любить тих жінок, які розірвали з ним стосунки. Зберігає їх фото…Здається, що хлопець любить тих жінок, які розірвали з ним стосунки. Зберігає їх фото…

Зустрічаємося півроку, каже, що любить мене, але при цьому зберігає на комп’ютері фотографії дівчини, яка його покинула. Твердить, що забув її, але факти свідчать про протилежне. Та дівчина попросила його