Часто почала ловити себе на думці, що теж не проти мати свою доньку

Живемо з чоловіком уже п’ять років, дітей немає, і нас це влаштовувало, хотілося пожити для себе, трохи поїздити, світ подивитися. У чоловіка є племінник, вже школяр і ми бачили, скільки йде і часу, і грошей на нього тому не поспішали з дитиною.

Наші батьки перестали навіть говорити з нами на цю тему, хоч я розумію, що їм хотілося онуків, але вони нас зрозуміли.

Так вийшло, коли моя подруга відкрила магазин дитячого одягу та запропонувала мені роботу, я погодилася. Ми дружимо з нею ще з дитинства, і я знала, що ми порозуміємося і не посваримося через роботу, тим більше, що я і так збиралася міняти заняття, далеко було їздити в офіс. А магазин був у нашому районі та зарплата мене влаштовувала. Якби я знала, як це змінить моє життя.

На мене справили враження дитячі речі, як для новонароджених, так і для старших дітей. Особливо одяг для дівчаток, дуже різноманітний і красивий. Ще робота мені подобалася через спілкування з маленькими покупцями, ніколи б не подумала, що малюки такі цікаві. Часто почала ловити себе на думці, що теж не проти мати свою доньку, купувати їй гарні сукні.

Коли поділилася цим із чоловіком, він сприйняв таку новину без захвату. У нас вже налагоджене життя і йому не хотілося додавати собі проблем. Але я все більше хотіла дитину і намагалася його вмовити.

Якось чоловік сказав, що згоден, але щоб на його допомогу не дуже розраховувала, він зайнятий достатньо на роботі, та й вихідні не має наміру сидіти вдома через дитину.

Подруга, яка має двох дітей, мене підтримала, сказала, що збереже моє робоче місце. А мої останні сумніви розвіяла словами: «Не хвилюйся, це він говорить так, поки немає дитини, а тоді сам не захоче йти на якусь рибалку, знаю по своєму чоловікові». І я наважилася, сподіваюся, що не пошкодую про це. Проте боюся, чи я впораюся, чи буду гарною матір’ю? А вдруг чоловік піде від мене?