Я розумію, що з дітьми працювати нелегко, але можна якось знайти підхід до дитини, поки вона звикає?

Просиділа в декреті з сином майже чотири роки, але потім довелося влаштовувати його в дитсадок, оскільки мені запропонували роботу, а я чекала, коли звільниться саме це робоче місце.

Мені шкода було його віддавати, він такий у нас дуже домашній, але залишити не було з ким, та й вирішили з чоловіком, нехай звикає до спілкування з дітьми. Цілий тиждень нервувала, а останню ніч майже не спала, ніби мені самій треба було йти в садок.

Виявилося, що нервувала недаремно. Дениска вранці не хотів нікуди йти, але з горем навпіл я його вмовила, сказала, що це ненадовго і в обід я його заберу. У садку він розплакався і ніяк не хотів залишатися, хоча бачив, що решта діток нормально поводилася.

Разом із нами прийшли ще дві дівчинки, але істерик не було, одна з них на обід взагалі відмовилася йти з мамою додому, сказала, що їй тут сподобалося. А мій син просидів півдня один і ні з ким не хотів грати.

Коли я його забирала, то вихователь сказала, щоб я не хвилювалася, діти швидко звикають, це спочатку вони плачуть, хочуть до мами. Вона мене трохи заспокоїла, але вранці повторилася історія. Тільки плакати син почав ще вдома, коли я тільки почала його одягати і сказала що ми збираємося у садок.

Вже довелося залишати його на цілий день, бо я не могла піти раніше з роботи. Прийшовши ввечері за ним, почула, як вихователька його сварила, і син стояв перед нею дуже наляканий, а коли побачив мене знову почав плакати.

Я розумію, що з дітьми працювати нелегко, але можна якось знайти підхід до дитини, поки вона звикає? Навіщо тоді було обирати таку професію, якщо тебе діти дратують? І добре б була молода дівчина, а тут жінка, яка вже має онуків. Не знаю, як тепер мені вмовити його ходити до дитсадка і не хочу робити зауваження виховательці, щоб не було ще гірше.