– Тань, у тебе хоч крапля совісті залишилася? – тремтячим голосом запитала Ольга молодшу сестру.
– Ольго, кому б про совість заїкатися, та тільки не тобі! Ми з матір’ю вже пожили, тепер ви собі її забирайте. Також доглядайте з Ромкою, і зрозумійте, як це з літньою людиною в одній квартирі!
– А з нас вистачить! – Останню фразу Тетяна сказала особливо голосно, і кинула слухавку.
Ольга почула у телефоні короткі гудки. Вона помовчала кілька секунд, а потім тихо промовила:
– Нахабниця! Ну і нахабниця…
…Ольга та Тетяна – рідні сестри. Їхні батьки – Григорій Олександрович та Олена Миколаївна, одружилися ще студентами.
Через рік після весілля у молодят з’явилася перша дитина – донька Ольга. Жила молода сім’я, звісно, дуже скромно. Грошей вистачало лише на найнеобхідніше.
Через кілька років Григорій Олександрович отримав двокімнатну квартиру від підприємства, на якому працював. Жити стало набагато легше.
Та й Олена Миколаївна працювала не лише у музичній школі. Жінка давала приватні уроки, займалася з учнями вечорами, та почала непогано заробляти. Коли Олі виповнилося десять років, на світ з’явилася друга донька – Тетяна.
У молодшій дівчинці батьки душі не чули. Всі забаганки та бажання Тані виконувались на першу вимогу. Незабаром Таня вловила цю тенденцію, і навмисне намагалася «перетягнути ковдру» на свій бік.
– Олю, ну ти ж старша! Поступися молодшій сестрі! – вкотре Олена Миколаївна зауважила молодшу дочку.
– Мамо, навіщо їй цей блокнот? Я ж собі взагалі купила, а вона ще маленька!
– Хочу, мамо, хочу, – плакала Тетяна.
І вже наступної хвилини бажана річ опинялася у неї в руках. Таня не хотіла вчитись читати, не хотіла займатися з логопедом.
Вона хотіла лише одного – щоб усе було саме так, як їй хочеться. Якщо їй наважувалися суперечити, починався великий скандал з усіма наслідками.
Коли Олі виповнилося шістнадцять, а Тетяні – шість років, у сім’ї трапилася жахлива трагедія. Від раптової зупинки серця прямо на робочому місці не стало Григорія Олександровича.
Колеги, сусіди, друзі та знайомі сім’ї дуже шкодували про те, що сталося, – такий молодий, сорок років, тільки жити, та жити. Дітей виховувати, а потім і онуків чекати. Але доля розпорядилася інакше.
Звичайно, найбільше за Григорієм Олександровичем сумувала дружина. Саме в цей період у жінки щось надломилося. Вона раптом припинила помічати все і всіх довкола.
Навіть старша дочка її цікавила мало. Усю свою увагу, любов та турботу Олена Миколаївна звернула у бік семирічної Тетяни. Дівчинка була дуже схожа на батька, практично точна його копія.
– Мамо, у мене джинси вже зносилися, а ти все Тетяні сукні нові купуєш! Вже вся шафа ними забита, подіти нікуди! – обурювалася Оля.
– Оля, ну що ти все скандалиш? Ти зовсім доросла стала. Скоро закінчиш школу, вступиш, відучишся. Підеш працювати, й купиш собі все, що твоя душа забажає.
– А Таня – нещасна дівчинка. У такому віці без батька лишилась! А як він любив її, як балував, – голосила Олена Миколаївна, і скидала зі щоки сльозу.
Ольга закінчила школу, вступила в інститут в іншому місті.
– Ось думала, Олю, шкодуватиму, що ти переїдеш. А зараз, знаєш, навіть добре! Я Тетяні хочу в кімнаті зробити ремонт. Щоб усе було, як у справжньої принцеси! – з натхненням розповідала Олена Миколаївна.
– Мамо, ти хочеш сказати, що ти мій диван із кімнати викинеш, як я поїду? Загалом я на вихідні приїжджати планувала, – з легкою образою в голосі сказала Оля.
– Звісно викину! Куди це старе?! А приїжджати тобі ніхто не забороняє – поспиш зі мною в кімнаті, чи на кухні кілька ночей. Розкладачка є. Розумієш, я хочу, щоб Таня мала свою кімнату. Адже в неї ще вся школа попереду.
У вересні Оля поїхала вчитися, а трохи згодом Олена Миколаївна затіяла грандіозний ремонт.
– Олю, треба було тебе в місто випроводити ще влітку! Щоб ремонт не зараз робити, а до початку навчального року.
– Таня дуже переймається, і не може дочекатися, коли вже матиме свою кімнату. – Олена Миколаївна телефоном ділилася міркуваннями зі своєю старшою дочкою.
– Мамо, я взагалі не розумію, для чого ти затіяла цей ремонт. Нормальна кімната була! До речі, на День першокурсника гроші збирають. Перекажи мені, будь ласка.
– Олю, давай так – якщо тобі потрібні на щось додаткові гроші, ти йдеш і заробляєш їх сама, а не в мене канючиш! Ремонт грошей коштує, кредит я взяла!
– А потім Таня з одягу виросла, треба було оновити гардероб. І так витрати непомірно великі – то вона в кіно проситься, то морозиво купити, – заголосила Олена Миколаївна.
– Мамо, ну ти ж їй все купуєш. Чим я гірша?! – скривджено спитала Ольга.
– То ти вже доросла. Можеш і сама про себе вже подбати. Я у студентські роки підробляла і нічого, не зламалася. А Таня ще маленька у нас!
– Вона й так тата втратила, трагедію таку пережила.
– Мамо, я так само втратила батька! – зауважила Ольга.
– Ну ти ж уже доросла. Час вже бути самостійною! – сказала, як відрізала Олена Миколаївна.
Додому Ольга їздила не часто. У вихідні вона справді влаштувалася на роботу і почала підробляти. Потім познайомилася з Ромою.
Спочатку вони почали разом жити на орендованій квартирі, потім зіграли скромне весілля, та взяли іпотеку.
– Доню, я б допомогла тобі з іпотекою, але ж ти чудово знаєш, яка у нас непроста ситуація… – скаржилася Олена Миколаївна.
– Яка, мамо, у вас ситуація?
– Ну, як же? Таня вчиться, репетитори величезних грошей коштують! – Обурено заявила Олена Миколаївна.
– Я раніше вчилася без жодних репетиторів, і нічого! – спокійно відповіла Ольга.
– Раніше часи були інші. А потім Тетяна хоче вступати вчитися на перекладача. Швидше за все, це буде платне відділення, тож мені гроші треба збирати.
– А ви з Ромою самі впораєтеся. Вже не малі! А якщо важко, нема чого скаржитися. Треба було перш ніж брати, зважити все, як слід, обміркувати! – вкотре висловила свою думку Олена Миколаївна.
Ольга з нею особливо не сперечалася, бо розуміла – усім у житті матері давно заправляє молодша сестра Тетяна, і її авторитет непохитний.
Незабаром в Ольги та Романа з’явився первісток.
– Мамо, може ти приїдеш, хоч ненадовго з Іллюшею допомогти? – вкотре дзвонила Ольга.
– Олю, ну як я поїду? Як Таню залишу одну? Вона зараз готується до випускних іспитів… сама розумієш. Мені їй і допомогти треба, і нагодувати її смачніше хочеться.
– Мамо, коли я складала іспити, мені було точно не легше. Тим більше, що саме в той період не стало тата, – нагадала Ольга.
– Ну, це коли було! А тепер я хочу, щоб у Тані все складалося краще, ніж у решти. – Заявила Олена Миколаївна.
Таня відучилася на платному відділенні. При цьому мати заощаджувала буквально на всьому.
Єдиному онукові на день народження дарувала найдешевші подарунки, й пояснювала це дуже просто. Найголовніше – майбутнє Тетяни, а іграшки – це просто шматок пластмаси – не більше.
Таня отримала диплом, і практично відразу вийшла заміж. Вони з чоловіком стали жити разом з Оленою Миколаївною. Через два роки у них також з’явився хлопчик Микита.
У другому онуку бабуся просто душі не чула. Здається, що хлопчик мав буквально все. Ольга у сімейну ситуацію не втручалася вже давно, і з матір’ю особливо не сперечалася.
Єдине, у чому жінка була згодна з матір’ю, то це в тому, що Таня і маленький Микита дуже схожі один на одного. Хлопчик, так само, як колись його мати, вимагав, і все виконувалося беззастережно.
– Мамо, я не зрозуміла, а ти з роботи звільнилася чи що? – якось спитала Ольга матір телефоном.
– Так. Микита в школу пішов, треба його комусь відводити та забирати. Та й потім він в ліцей ходить, це не в нашому районі.
– Мамо, то там же двадцять п’ять хвилин на автобусі! Пожалій себе! Навіщо все це? Давай я з Тетяною поговорю, якщо ти сама не хочеш? – Запропонувала Ольга, переймаючись за матір.
– Ні, Олю! Ти що! Микита такий здібний хлопчик! Йому в нашій школі за реєстрацією і робити нічого! Я возитиму його в ліцей.
…Минуло ще кілька років. Микита підріс, а Тетяна з чоловіком купили квартиру в іншому районі, та зібралися переїжджати від матері.
Олена Миколаївна дуже тяжко переживала все, що відбувається. В результаті серце не витримало, у неї стався інфаркт.
– Таня, вам треба матір, чи до себе забирати, чи в неї залишатися. Адже їй догляд буде потрібно. – сказала Ольга сестрі.
– Оля, ти при своєму розумі?! Куди я її заберу в нову квартиру?! Ми євроремонт такий забабахали! Ти хоч уявляєш взагалі, які це нечувані гроші?! – незворушно відповіла Тетяна.
– Тобто ти хочеш, щоб мати залишилася у квартирі одна? – Спробувала уточнити Ольга.
– Чому одна… Візьміть її до себе. Ми з нею якийсь час жили, тепер ваша черга! – Знову незворушно заявила Тетяна.
– Тань, ти зараз серйозно? Мати вам допомагала, а тепер ти таке кажеш?
– Слухай, ти виховувати мене вирішила?! Не хочеш, не бери, у неї своя квартира є зрештою! – сказала Таня і кинула слухавку. Ольга почула лише короткі гудки…
…З лікарні Олена Миколаївна виписалася в порожню квартиру. На цей час Тетяна з родиною вже переїхали в нову.
– Олю, щось Таня не відповідає… Ти не знаєш, у них усе гаразд? – стурбувалася Олена Миколаївна.
– Все гаразд, мамо. Вони відпочивати в Туреччину поїхали. Ти не нервуй, тобі зараз не можна. – Спробувала заспокоїти матір Ольга.
Жінка поговорила із чоловіком. Вони вирішили забрати матір до себе. Ользі було дуже шкода її. Вона розуміла, що її просто використали, а потім викинули через непотрібність. Лише через деякий час Олена Миколаївна усвідомила всю суть того, що відбувається.
– Оля, як же я перед тобою винна! Все життя тебе не помічала, відсувала на другий план. А ти он яка, всього сама досягла!
– Я щодня про це думаю, і плачу. Нема мені вибачення, – витираючи сльози, каялася Олена Миколаївна.
– Мамо, та припини ти. Що було, те минулося! А щоб не думати про все, краще візьми ти собі одного-двох учнів на приватні уроки. Викладач ти чудовий, – підбадьорила матір Ольга.
– А я вам не заважатиму? – Запитала жінка.
– Ну що ти, мамо… Я, Рома та Ілля раді, що ти у нас живеш…
За кілька тижнів після цієї розмови у Ольги задзвонив телефон. На екрані мобільного висвітився номер Тетяни. Жінка щиро подумала, що сестру замучила совість, і вона дзвонить дізнатися, як у матері справи.
– Алло, Оль. Мати з вами постійно житиме? – З ходу почала Тетяна.
– Ну звісно, Тань. Вона реабілітується, зараз одного учня взяла на заняття, і почувається добре, – Ольга не встигла домовити, бо Тетяна її перебила.
– Ну, це добре. Тоді я квартиру її здам, щоб не простоювала. Микиті на репетиторів гроші потрібні. Зараз такі ціни, а у нашому ліцеї, так взагалі…
– Тань … – Ольга хотіла було сказати, що треба спитати дозволу у матері, але в слухавці почулися короткі гудки. Тетяна скинула дзвінок.
А я сиджу, і не знаю, що мені зробити… Чи спробувати потягатися з молодшою сестричкою за материну квартиру, чи підняти руку вгору, та опустивши, промовити – та пішла ти …, трясця її матері…
Щоб ні собі нерви не псувати, ні матір на небезпеку не наражати. Як ви вважаєте? Дайте слушну пораду!
