Сороковини по покійному чоловіку добігали кінця. Народу було багато, Тетяна навіть не чекала стільки, хоч була до цього готова.
Колеги та друзі прийшли, деякі без попередження, і їх виявилося більше. Були й зовсім незнайомі. Після поминок усі розійшлися, а Тетяна взялася за прибирання.
Сусідка, яка допомагала готувати, теж пішла, їй треба було забирати дітей із дитячого садка. Зненацька Тетяна побачила незнайому жінку.
Вона виходила з кімнати, яка колись належала їхній дочці, а тепер там був робочий кабінет Тані. Вона займалася шиттям ляльок та м’яких іграшок, а потім продавала їх через інтернет. Хобі приносило непогані гроші, замовлення надходили регулярно.
– У вас чудова квартира.
– Ви хто і чому все ще тут? Гості всі розійшлися.
– Я Лариса, і я спеціально лишилася. Ви маєте знати, що скоро все це дістанеться мені. Я все запам’ятала тут.
– Щойно Льоша дізнався про свій діагноз, то одразу написав заповіт на мене. На жаль, я його не захопила сьогодні. Квартира, дача, гроші… Не надумай витратити його накопичення. Адже я можу і в суд подати.
– А хто ви така, щоб він залишив все вам? Коханка?
– Я його кохана жінка протягом усього вашого спільного життя. Майже всього.
– А що ж ви, кохана жінка, до нього в лікарню не приходили, не доглядали?
– Там ви були, а він заборонив. Та й ви від нього не відходили. Зі мною йому було добре, він відпочивав, а з вами просто зручно. Ви ж прекрасна господиня, до того ж у вас була дочка.
– Дочка і зараз є. Ви навіть її бачили. Просто вона рано поїхала. Щось він не поспішав покинути мене, коли дочка подорослішала.
– Йому було просто зручно. Я ж вже сказала. Поки я не вступила в спадок, можеш залишатися. Але не надумай тут борги по комуналці залишити. Якщо так вийшло, то можеш відразу переїжджати. У твоєї матері начебто будинок у селі.
– Теж Льоша сказав?
– Так, давно вже.
– Давно? Будинок моєї матері давно продано. Але це взагалі не ваша справа.
– Тоді співчуваю.
Тетяна стояла і розмірковувала над ситуацією. Коханка у чоловіка була, і вона знала про це давно. Знала і терпіла, а вірніше, вони просто вже давно жили кожен по собі.
Олексій приносив гроші до будинку, разом вони допомагали дочці із квартирою. Дача? Їздили вони й на дачу, свята влаштовували, друзів запрошували.
Не вийшли вони ще віком, щоб картоплею та морквою займатися. Грали роль хорошої сім’ї.
Олексій захворів, діагноз налякав його, бо жити залишалося зовсім небагато. Деякі з цим живуть роками та десятиліттями, а йому відміряли рік. Він одразу повідомив дружину та коханку.
– Боротимемося, – була відповідь дружини.
– Любий, у мене нікого немає, крім тебе. Ти подумай, як я житиму? Хто мені винайме квартиру? Хочу заповіт, – слізним голосом заговорила Лариса.
– Що у тебе є? Квартира, машина? Потрібно все терміново зробити. Ти ж мене кохаєш? Ти все залишиш мені?
Вона ще довго нила, інакше це й не назвеш. Олексій піддався на умовляння, й склав заповіт. Все рухоме та нерухоме майно, рахунок у банку, коротше – все відходило їй.
Після цього Лариса зникла, а Олексій потрапив до лікарні. Там він і зізнався Тетяні, що мав коханку.
– Я давно знаю. Але це нічого не змінює. Ти батько моєї дочки, вона не зрозуміє, якщо я тебе в такий момент кину. Я й сама себе не зрозумію. Стільки років терпіла, а тепер… Ми ще поборемося, Альоша.
– Дякую тобі. Я зробив дурість, а ти…
Коли Олексія виписали з лікарні він одразу оформив дарчу на дружину на все майно, а гроші просто переказав на її рахунок. Він нічого не сказав про заповіт, тепер це було вже байдуже. Заповіт є, а майна немає.
– Якщо ти мене кинеш після цього, то мені так і треба.
Тетяна його не покинула, доглядала, їй було дуже важко дивитися, як Олексій згасає. Вона все ще його любила, не зважаючи ні на що.
– Я тебе кохаю… – були останні його слова.
– Чого стоїш, як води в рот набрала? Сказати нема чого. Залишилася вдова на бобах! Я тобі все сказала!
– Мені б ще тепер ключі від квартири, вона майже вже моя. І від дачі ключик, адресу я знаю. Швидше б уже термін сплинув.
– Ось коли вступиш у спадок, тоді все й отримаєш, а поки що на вихід!
– І заперечувати не будеш?
– Ні.
– Оце правильно. – Гаразд, обійдуся поки що без ключів.
Лариса пішла задоволена, а Тетяна взялася за посуд. На душі було бридко. Коханку чоловіка вона побачила вперше, пам’ять на обличчя була чудова.
Лариса навіть на похованні не була, хоча могла б загубитися у натовпі колег і друзів покійного.
– Потрібно просто забути все це, як страшний сон, і жити далі. – Сама собі твердо сказала Таня, а потім розсміялася.
– Це ж треба, “спадок” коханці залишив! Красунчик! Нікого не образив! От вона зрадіє! Дякую, Льошо! Мені й мститися не потрібно, ти сам все зробив!
– Ти був добрим чоловіком та батьком. Ти подумав про всіх! Напевно, ти вчинив справедливо. Ти завжди все робив правильно! Хотілося б мені побачити її обличчя в призначений термін!
Через пів року збентежена Лариса залишилася із заповітом. Папірець був, а от майна не було! Вона довго кричала і вимагала перевірити все, але на жаль…
Таня продала дачу, вона їй була непотрібна, не для неї це. Половину грошей вона віддала дочці, а другу вирішила витратити на своє хобі.
Вона стала більше часу приділяти собі та творчості. Бо тепер це був її основний заробіток. Але іноді, з глибини душі спливала образа на покійного, що не зміг відмовити коханці, та заповів їй все майно. Могло ж і все по іншому повернути…
А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
