Перейти до вмісту

Через рік після весілля сталася трагедія – сина збила машина. Він дивом залишився живим, лікарі казали, що він не в сорочці, а в бронежилеті народився, мав один шанс на мільйон. Але відновлення буде довгим, важким і дорогим. Але шанс на те, що син житиме повноцінним життям мінімальний, швидше за все залишиться з обмеженими можливостями. Звичайно, те, що я побачила було страшно. Але лікарі повторювали, що реабілітація може багато чого виправити, хоча чекати на чергове диво не варто. І коштує це дуже дорого, але тут можна було продати трикімнатну квартиру сина, купивши однушку, а різницю витратити на лікування. Кредити теж ніхто не скасовував. Я рішуче налаштувалась на довгу роботу з відновлення сина, а ось Жанна ні. Спочатку вона почала рідше приходити, а потім просто зникла і подала на розлучення. Зібрала речі та кудись з’їхала. Для сина це був удар, який мало не занапастив усі вже досягнуті результати. У нього просто зникло бажання боротися

Не хочу ні бачити, ні чути свою невістку. Я їй не вірю, вона одного разу мого сина вже зрадила. Це він вважає, що Жанна просто злякалася і поспішила, а я думаю, що вона все прорахувала. Було лихо – вона вмила руки, а зараз, коли все вже налагодилося, знову з’явилася на обрії. Син її пробачив, а я ні, і не збираюся.

На Жанні син одружився вперше шість років тому. Їй було двадцять чотири роки, йому двадцять вісім, гарний вік, щоб вже сім’ю мати. Я, чесно кажучи, видихнула, коли син заявив про одруження, до цього йшлося лише про кар’єру та про справи. Так неодруженим і залишиться, переймалася я.

Наречена сина мені сподобалася, гарна дівчина, з освітою, працює, ввічлива. Я в їхні справи лізти не збиралася, вчити невістку варити борщі та прати шкарпетки теж не вважала за потрібне – для цього в неї є своя мама, та й життя навчить, якщо буде необхідність. У гості один до одного ходили рідко, я працюю ще, молоді теж працюють, тож набридати один одному не встигали.

Жили вони у квартирі сина, яку йому залишила у спадок бабуся по батькові. Там трикімнатна, в якій син ще до шлюбу зробив гарний ремонт. Робота приносила молодим нормальний дохід, вони нічого не потребували. Я все чекала, коли мене порадують повідомленням про онуків, але діти все тягли. Хоча здавалося б, чого чекати – квартира є, дохід є, молоді – саме час нащадків заводити, але вони не поспішали.

Через рік після весілля сталася трагедія – сина збила машина. Він дивом залишився живим, лікарі казали, що він не в сорочці, а в бронежилеті народився, мав один шанс на мільйон. Але відновлення буде довгим, важким і дорогим. Але шанс на те, що син житиме повноцінним життям мінімальний, швидше за все залишиться з обмеженими можливостями.

Я виплакала усі очі, але намагалася триматися сама і підтримувати Жанну. Спочатку ми в лікарні мало не жили. Потім просто регулярно відвідували, коли зрозуміли, що загрози життю немає, а до спілкування нас не допустять ще довго. Лише через чотири місяці я змогла поспілкуватися із сином.

Звичайно, те, що я побачила було страшно. Але лікарі повторювали, що реабілітація може багато чого виправити, хоча чекати на чергове диво не варто. І коштує це дуже дорого, але тут можна було продати трикімнатну квартиру сина, купивши однушку, а різницю витратити на лікування. Кредити теж ніхто не скасовував. Я рішуче налаштувалась на довгу роботу з відновлення сина, а ось Жанна ні.

Спочатку вона почала рідше приходити, а потім просто зникла і подала на розлучення. Зібрала речі та кудись з’їхала. Для сина це був удар, який мало не занапастив усі вже досягнуті результати. У нього просто зникло бажання боротися.

Не буду подробиці описувати те пекло, через яке довелося нам пройти за чотири роки. Суди, реабілітація, продаж квартири, безсонні ночі, перші успіхи та регреси, це було неймовірно складно. Я досі не розумію, як нам вдалося з цього всього вибратися. Але вдалось.

Зараз син вже може сам ходити, спираючись на ціпки, але вже сам і сходами ходить, і на досить довгі дистанції. Ніколи не думала, що так шалено знову чекатиму першого кроку своєї дитини. Лікарі кажуть, що динаміка дуже хороша, якщо постаратися, то про перенесені операції нагадуватиме лише легка кульгавість.

Син, щойно зміг сам пересуватися, відмовився жити зі мною і з’їхав до себе, в однушку, яку я купила після продажу його квартири.
– Ти так до мене підхоплюєшся щоразу, що я сам ніколи ходити не буду, – осік він мене, коли я почала голосити.

Домовилися, що я приїжджатиму до нього, а він, якщо раптом що, одразу мені подзвонить. Так ми й жили – я приїжджала спочатку щодня, потім через день. Останнім часом я їздила до сина раз на два тижні у вихідні, щоб прибратися гарно, приготувати їжі, просто провідати.

Син за час свого лікарняного змінив роботу, тепер міг працювати з дому. Зарплата була пристойна, тому він цілком себе забезпечував і нічого не потребував. Навіть прибиральницю міг собі дозволити, але я сказала, що краще вже я прибиратимусь, все одно ж приїжджаю.

Місяця два тому я помітила, що у сина з’явилася жінка. Це одразу помітно по квартирі, начебто якісь незначні деталі, але розумієш, що тут додалася жіноча рука. Сина я ні про що не розпитувала, думала, що сам розповість, як дозріє. А нещодавно я зіткнулася у дверях із володаркою цих жіночих рук.

Це виявилася моя колишня невістка Жанна. Поки я хапала ротом повітря, вона просочилася повз. Я дивилася на сина, а він з небажанням почав мені пояснювати, що відбувається.

– Так, ми з Жанною знову зійшлися. Тобі не хотіли говорити, бо знали, що ти не зрадієш.
– А чого мені радіти? Що мій син знову пригріває змію на грудях? – обурилася я. – Вона тебе покинула у найскладніший момент, а тепер знову з’явилася? Чи надовго!?

– Саме тому й не говорили, – знову зітхнув син. – Ми вирішили знову розписатися. Вона все усвідомила, просила вибачення. А я і вибачив, я її кохаю. До того ж ми чекаємо дитину.

У мене не знайшлося слів. Для мене це неприйнятно – прощати зрадників, а Жанна саме зрадниця, яка втікла у найскладніший час. Навіть її положення мою думку про неї не змінило.

Не хочу знати цю особу, немає в мене до неї довіри, а сина я зовсім не розумію, він переніс через цю Жанну такий моральний біль, а тепер знову з нею. Це не кохання, а якось інакше називається.