Чітко усвідомила, що сім’я чоловіка до мене ставиться набагато уважніше, ніж мої батьки. Раніше це якось не так впадало у вічі, але остання відпустка розставила все по своїх місцях.
Коли я жила з батьками, мені все здавалося нормальним. Я виросла на фразах “а губа не трісне?”, “Багато хочеш – мало отримаєш” та інших подібних мудростях.
Контраст став помітним, коли я вийшла заміж і почала часто спілкуватися з батьками чоловіка. Ось де панує взаєморозуміння і турбота. Мені стало зрозуміло, чому чоловік такий дбайливий – він виріс у цій атмосфері й для нього нормально піти та налити мені чай, сходити серед ночі в аптеку, скасувати свої плани, якщо я погано себе почуваю.
У моїй родині такого не було ніколи. Я у батьків завжди була на побігеньках, чай мені наливали тільки в ранньому дитинстві, а якщо у мене болів зуб, то я отримувала ще й закиди, що треба краще стежити за зубами, тож потерплю до ранку, натомість на майбутнє запам’ятаю.
Мені здавалося, що чоловік зі мною такий ласкавий, бо він любить мене. А ось його батьки мене любити не зобов’язані, тож від них я не чекала нічого.
Але коли ми приїхали до них у гості, то мене оточили турботою та увагою. Його мама заздалегідь з’ясувала, що я полюбляю з їжі, приготувала стіл з урахуванням моїх уподобань.
Вся родина чоловіка – жайворонки, вони рано лягають, але так само рано й прокидаються. Я ж, навпаки, люблю довше поспати. І в моїй сім’ї мені за це завжди діставалося по повній.
Про дотримання тиші, коли я сплю, батьки ніколи не дбали. Раз вони прокинулися, то і я мала вставати, нічого ледарювати.
Сім’я чоловіка ж ходила навшпиньки, намагаючись не шуміти та не будити мене. Це було несподівано і дуже мило з їхнього боку, мене таке ставлення зворушило. Кожен наш приїзд відбувався в атмосфері затишку та турботи. Мені подобалося до них їздити, подобалося, коли вони приїжджали до нас у гості.
А ось про своїх батьків я сказати такого не можу. Коли ми приїжджали, нас одразу завантажували роботою, стіл ніхто й не думав накривати, а одного разу ми приїхали, а батьки поїхали на дачу, бо на нас вони ще надивляться, а помідори самі себе не позбирають.
Остання відпустка видалася особливо жорсткою. Можливо, виною всьому мої гормони, які вирують у всіх вагітних. Але поведінка батьків мене засмутила до сліз.
Чоловіка переводять по роботі у віддалене містечко, звідки буде важко діставатися в гості, а з огляду на те, що в нас незабаром ще й дитина з’явиться, то місія стає взагалі нездійсненною. Вирішили ми перед переїздом побачитись з батьками, бо невідомо, коли зможемо побачитися. Почали з батьків чоловіка, так зручніше за маршрутом.
Свекри ще під час планування нашої поїздки з’ясували все про моє самопочуття, дізналися, що в мене токсикоз і я взагалі не можу терпіти сильні запахи.
Свекруха заздалегідь прибрала всі свої улюблені ароматизатори для дому, перепрала нашу білизну з кондиціонером без запаху, провітрила, протерла, щоб у квартирі взагалі нічим не пахло.
Поки ми гостювали, вся сім’я харчувалася або в кафе, або їла щось без запаху, хоча я не наполягала. Вже пережила б якось, але вони заморочилися. Мама чоловіка мені купила спеціальну подушку для вагітних, щоб зручніше було спати, постійно цікавилася, чи не потрібно мені щось, говорила, що я можу сміливо будити її вночі, якщо щось знадобиться, а чоловік допомогти не зможе.
Я чудово там відпочила, хоч і розуміла, що завдала родичам багато занепокоєння. Але після дороги це було те, що мені потрібно для відновлення.
Мої батьки до нашого приїзду не готувалися взагалі, хоча мама чудово знала про мій токсикоз і загальне самопочуття після дороги.
Вдома пахло освіжувачем повітря, постіль пахла якимось хімічним кондиціонером, але головним подразником став собака, якого вони притягли пів року тому від знайомих.
Собака незрозумілої породи, але дуже смердючий і слинний. Батьки дозволяють їй спати на всіх ліжках, навіть на своєму, тому запах пса по всій квартирі. Але найгірше пахне саме сам собака. Особливо, коли приходить після прогулянки. Надворі мокро, а запах мокрого пса посилюється в рази.
Я два дні майже жила в туалеті. Просила батьків хоча б на п’ять днів, що залишилися, кудись прилаштувати собаку, на що отримала категоричну відмову.
– Ще чого! Принцеса знайшлась! Ах, я чекаю дитину, терміново довкола мене всі бігайте та підлаштовуйтесь, бо мені собака смердить! – передражнювала мене мама.
Перебувати я там більше не могла, тому ми зібралися і поїхали, на що батьки дуже образилися. Але мені на їхню образу начхати, так само як їм плювати на мене.
За свекрами я сумувати буду, а от за батьками навряд, їм собака виявилася важливішою за здоров’я вагітної дочки.
