Дитинство у Даші було гарне: звичайна сім’я: мама, тато, молодший брат. Жили не заможно, але й не гірше за інших.
Батьки дітей особливо не балували – ті чітко знали свої обов’язки. Звичайно, перше – це добре вчитися, але по дому теж треба було допомагати.
Спочатку більше роботи діставалося Даші, бо вона була старша за Андрія на п’ять років. Але коли брат підріс, він теж спокійно мив посуд, пилососив, прибирав у своїй кімнаті.
Те саме стосувалося й обновок, і святкування днів народження – все порівну, нікого не ображали.
Єдине, у чому їх поділяли батьки, було ставлення до поведінки дітей. Хлопчикам, вважав батько, можна іноді трохи похуліганити, полазити по горищах і підвалах, почубитися, а ось дівчатка повинні поводитися пристойно.
Андрія не лаяли, якщо він приходив додому у брудних штанах, із синцем під оком, чи подряпиною на щоці.
– Нормальний хлопець без чубанини не виросте, – казав батько, коли мама починала бурчати на сина.
Натомість коли Даша у третьому класі почубилася із Володькою, її покарали: заборонили гуляти після школи цілий тиждень.
Даша спробувала виправдатися:
– Вовка мене постійно задирає – то за косу смикне, то стілець крейдою забруднить, а вчора засунув мені в рюкзак білу мишку. Він думав, що я закричу, коли миша з рюкзака вискочить.
– Але я мишей не боюсь. А Ганна Валентинівна, виявляється, боїться. Ось вона й заверещала. І потім мене в кут до кінця уроку поставила, бо миша з мого рюкзака вискочила.
– Тому я після уроків йому і піддала, а він побіг своїй матусі скаржитися. Виходить, що він нашкодив, а покарали мене. Несправедливо!
Але батьки вважали покарання справедливим:
– Ти мала не руки простягати, а пояснити все вчительці словами, – сказала мама. – Ти ж дівчинка, а не каратист.
Діти росли, але методи виховання не змінювалися.
Для Даші у підлітковому віці було встановлено «комендантську годину» – о пів на дев’яту. Якщо вона запізнювалася хоча б на десять хвилин, то наступні два чи три дні після школи сиділа вдома.
Андрій міг заявитися додому о десятій, і його тільки м’яко журили за це. А коли сусідка доповіла батькові, що Андрій димів за гаражами зі своїми приятелями, мама прочитала йому лекцію про те, що здоров’я треба берегти, але кишенькових грошей, на які був куплений тютюн, хлопця не позбавили.
Коли Даша навчалася на четвертому курсі університету, а Андрій – у десятому класі, батько із сім’ї пішов.
Не сказати, що їхнє життя сильно змінилося: він платив аліменти на сина і, крім цього, часто переказував гроші на подарунки дітям і просто на свята.
Щоправда, і тут братові перепадало більше – батько оплачував його «чоловічі заняття»: у школі – спортивні секції, в університеті – походи з друзями в гори, заняття дайвінгом під час канікул.
А на закінчення університету батько подарував Андрієві автомобіль – недорогу іномарку з пробігом. Він вважав, що в такий спосіб компенсує синові відсутність щоденного чоловічого виховання.
Дочці батько іноді дзвонив, цікавився спочатку навчанням, потім роботою, прийшов до неї на весілля та подарував молодятам п’ятдесят тисяч гривень.
Даша після весілля переїхала в однокімнатну квартиру чоловіка Олександра. За рік вони стали батьками, – у них з’явився син.
Тепер вона рідко була у квартирі, де вони з братом виросли. Мамі дзвонила кілька разів на тиждень. З Андрієм майже не спілкувалася.
Як у нього справи, питала у мами. Та запевняла, що в Андрійка все добре. Працює, займається спортом – вечорами пропадає у спортзалі.
Так минуло ще три роки, й Даша знову вийшла на роботу.
Якось мама сама зателефонувала дочці:
– Даша, у мене до тебе прохання. Якщо відмовиш, я не ображусь. Але, якщо зможеш – допоможи. У нас зламався холодильник. Він і був не новий, але за цей рік я двічі майстра викликала.
– Вчора він теж приходив і сказав, що ремонт обійдеться в таку суму, що дешевшим буде новий купити. Я обрала недорогий – близько шістнадцяти тисяч, але до зарплати ще десять днів. Чи не могли б ви з Сашком позичити мені?
– Добре, зараз перекажу, – сказала дочка.
– І ще, Даша, я не відразу всю суму поверну, а по п’ять тисяч віддаватиму три місяці.
– Не хвилюйся, мамо, як тобі буде зручніше.
Увечері Даша сказала чоловікові, що переказала мамі гроші на холодильник:
– Сподіваюся, ти не заперечуєш? – Запитала вона.
– Ні, звичайно, – відповів Олександр. – Тільки дивно: Ніна Пилипівна отримує майже тридцять тисяч – вона сама казала.
– Андрій – точно не знаю, але не менше, ніж вона. І в них немає грошей на холодильник? Вони витрачають по шістдесят із лишком тисяч на місяць?
– Ти знаєш, я теж здивувалася, але мені було ніяково випитувати у мами – вона й так знітилася, – сказала Даша.
– Може, Андрій їй мало грошей віддає? Ти потім якось, коли пройде час, постарайся з’ясувати, – порадив чоловік.
Даша з ним погодилася і за деякий час після роботи купила упаковку тістечок і зайшла до мами в гості.
Ніна Пилипівна саме готувала вечерю – смажила картоплю.
– Давай я тобі допоможу, – запропонувала Даша і відчинила холодильник, щоб дістати щось до картоплі.
Але там було майже порожньо: стояла пляшка молока, баночка томатної пасти, лежала упаковка яєць.
– Мамо, а що ти мені не сказала, що не встигла в магазин зайти? Я все одно за тістечками забігала – все б тобі купила, – здивувалася вона.
– Нічого страшного, обійдуся, – квапливо відповіла Ніна Пилипівна.
Даші здалося, що мама щось приховує.
– У тебе немає грошей? – Запитала вона.
І за виразом обличчя Ніни Пилипівни зрозуміла, що не помилилася.
Даша не відстала від матері, поки та все їй не розповіла.
Виявляється, Андрій не тільки не дає матері й гривні, а й постійно просить у неї то десять тисяч, то двадцять. Запевняє, що вкладається в якийсь проєкт, який має стати прибутковим.
– Мамо, ну що ти, як маленька? Який проєкт? Його постійно в барах та клубах бачать! Нещодавно Римма розповідала, що бачила його в якійсь відв’язній компанії.
– Тобто Андрюха тобі грошей не дає, а ти сама за квартиру платиш, і його годуєш? Я з ним завтра поговорю!
– Не треба, Дашо, бо він подумає, що я тобі скаржилася.
– Треба, мамо, бо братик загрався у бізнесмена!
Але Даша не встигла поговорити з братом. Наступного дня, коли вона повернулася з роботи, у двері подзвонили.
Вона відчинила, навіть не подивившись у вічко – думала, що це прийшов чоловік. Але на порозі стояли двоє міцних молодих людей. Один був трохи вище за іншого.
– Соколова Дар’я Євгенівна? – Запитав один з них.
– Так. Чим зобов’язана?
– Андрій Єгоров – ваш брат?
– Мій. Що сталося?
– Він вказав ваші дані, як контактну особу. А оскільки він не повертає борг, ми змушені звернутися до вас.
– Зачекайте. Ви з якої організації? Покажіть ваші документи, інакше я з вами не розмовлятиму, – відповіла Даша. – Ви ж не з банку?
– Ні. Але ваш брат винен серйозним людям велику суму, і чим швидше він її поверне, тим краще, – сказав другий чоловік.
У цей час двері ліфта відчинилися і з нього вийшов Олександр. Він був у формі – чоловік Даші служив у поліції.
Непрохані гості смикнулися, але залишилися на місці.
– Сашко, ось до нас ці товариші прийшли. Кажуть, що Андрій їм гроші винен. Пропонують нам за нього розплатитись, – сказала Даша.
– Старший лейтенант Соколов, – представився Олександр. – У чому проблема? Документи приготуйте.
Документи у незнайомців були в порядку, обидва працювали в організації, яка видає позики швидко та без особливих перевірок.
– Ваш родич винен серйозну суму – з відсотками, майже мільйон. Вчора він зізнався, що сам повернути борг не може, – сказав той, що був вищим. – Ось візитівка. Там є всі телефони. Обговоріть це питання у сім’ї. Гроші треба повертати.
Коли вони пішли, Даша спитала у чоловіка:
– Що робитимемо?
– Подзвони матері, спитай, що вона про це знає, – сказав Олександр.
Розмовляти Даші довелося із сусідкою.
Виявилося, що сьогодні ці, чи інші “колектори” були й у Ніни Пилипівни. Після їхнього візиту їй стало погано, і сусідка викликала швидку:
– Тиск у Ніни підійнявся. Укол зробили, зараз уже краще. Але ти приїхала б. Адже Андрій може не прийти ночувати.
Даша та Олександр відразу поїхали до Ніни Пилипівни. Андрій з’явився вдома майже водночас із ними.
– Розповідай, герою, що трапилося, – веліла Даша.
– За місто поїхав із хлопцями на машині. Не вписався в поворот, моя ластівка в мотлох, і ще дві машини зачепив.
– Щось я не чув про таку аварію, – сказав зять.
– Так це в області було, і ніхто серйозно не постраждав – Гарік та Льоша синцями відбулися, а на мені взагалі ні подряпини. А ті тачки я пристойно пом’яв. Ось мені й нарахували.
– У мене ще й страховка скінчилася. Довелося спочатку в одному місці взяти кредит, потім, щоб відсотки виплатити, в іншому. Я думав, що зможу розрахуватись, але не вийшло.
– І що тепер думаєш?
– Буду свою частку квартири продавати, – сказав Андрій.
– А про матір ти подумав? Вона з чужими людьми житиме? А сам куди підеш? Чи плануєш тут залишитися? – Запитала Даша. – У мами на шиї?
– Твоя частка у квартирі – одна третина. Дорожче, ніж за шістсот тисяч, ти її не продаси, може, за сімсот, якщо пощастить, – сказав Олександр. – Де візьмеш інше?
– Чому сімсот? Я дізнавався – наша квартира майже три мільйони коштує, тож мільйон – не менше, – заперечив Андрій.
– Це, якщо повністю квартиру продавати, – сказала Даша, – а частка значно дешевша. Крім того, поки ти шукатимеш покупців, відсотки за боргом зростатимуть.
– Що тоді робити? – Запитав брат.
– Не знаю, – відповіла Даша.
– А може, ви допоможете Андрієві? – просила мама. – Ви ж збираєте гроші, щоб взяти трикімнатну квартиру?
Справді, Даша з чоловіком збиралися найближчим часом продати свою однокімнатну квартиру і купити трикімнатну, щоб одразу розв’язати квартирне питання.
– Ми повинні відмовитися від своєї квартири, щоб сплатити витівки Андрія? – Здивувалася Даша. – Загалом ми плануємо другу дитину, а в однокімнатній нам буде тісно. Я не готова жертвувати комфортом сім’ї!
– Тоді ви купите у мене цю частку, – запропонував Андрій. – Хоча б за мільйон. Решту грошей я знайду.
– Ні, Андрію. По-перше, чому ми маємо переплачувати? По-друге, я чудово знаю, що буде після того, як ми закриємо твій обов’язок: мама відразу віддасть тобі свою частину квартири.
– Адже вона чудово знає, що я її не вижену. А ти знову підеш розважатися, робити борги, і через рік ми знову опинимося в тій самій точці, що й сьогодні.
– Тільки у нас із Сашком вже не буде грошей на те, щоб купити більшу квартиру. Тож давай випливай сам, ти вже хлопчик дорослий.
Наступного дня Андрій подався до батька. Але той йому відмовив – сказав, що синові час самому відповідати за свої вчинки. Натомість батько запропонував цікавий варіант розв’язання проблеми.
Андрій обговорив його з матір’ю та зателефонував сестрі.
Увечері вони знову зібралися на сімейну раду. І домовились.
Мати та Андрій оформили дарчі на обидві свої частки на Дашу – тепер вся квартира належала їй.
Даша з чоловіком та сином переїхали в трикімнатну квартиру, а Ніна Пилипівна – в однокімнатну, власником якої залишився зять.
Андрій після того, як його борги були закриті, винайняв собі квартиру і став серйозніше ставитися до життя. Можливо, хоч тепер чоловіче виховання дасть свої плоди?!
А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
