Мені 35 років, маю сім’ю, чоловіка та чудового синочка. Ми з коханим разом вже 8 років, одружилися з великого кохання. Скажу одразу, я чоловіка дуже полюбила, і багато речей не одразу помітила.
У перший рік спільного життя, чоловік постійно їздив по відрядженнях. Щомісяця по 10 днів. Іноді по три рази на місяць. Пояснював це роботою, напруженою, і як, мовляв, завжди, він один за всіх віддувається. За всю фірму.
Я звичайно як людина наївна, щиро вірила кожному слову. Потім дізналася про вагітність. Все було добре, і зі здоров’ям, і близькість із чоловіком (вибачте за подробиці) була регулярна, і начебто все добре. Потім народження дитини, а його відрядження все продовжуються.
В якийсь момент я зняла рожеві окуляри. Іноді відрядження було лише на три дні, і можна було повернутися додому, але чоловік залишався з неодруженими друзями, яким додому то й не треба. Згодом виявилося, що там часто бувають компанії з дівчатами легкої поведінки. І мене вразили слова чоловіка: «Та ми з ними просто сиділи».
Потім я дізналася, що відрядження у його фірмі бувають взагалі лише 2 рази на рік, а решта поїздок були просто гулянки з друзями і все!
Так тривало 7 років. Я все дізналася, але чоловік і досі ні в чому не зізнається. Я, звісно, не вірю йому. Ну не вірю я про поїздки в лазню з друзями та поїздку по роботі 2 рази на рік до Таїланду.
Тому нещодавно я вирішила піти від чоловіка, діти стали підростати, полегшало. Чоловік злякався, і став поводитися по-іншому. Перестав їздити, став проводити час у сім’ї, але викреслити той час, ті 7 років брехні я не можу. Виходить, він їздив навіть коли я була вагітна. Та й де гарантії, що він не веселився там з дівчатами?
Якби він зізнався, я постаралася б пробачити, правда. А так не можу. І жити дуже важко, складно йому довіряти. Як бути? З іншого боку, я розумію, що іноді чоловіки і гірші речі роблять, то можливо не все так погано?
