Чоловік бісить і матуся його дратує ще дужче, бо саме з її подачі він виріс таким неспроможним. Саме вона в його голову вклала постулат, що діти – це материнські обов’язки. Чоловік зараз цим і користується, повторюючи її слова. А матуся його ще й підтримує в цьому, співчуває синочку, що йому за дружину така погань, як я, дісталася.

Чоловік бісить і матуся його дратує ще дужче, бо саме з її подачі він виріс таким неспроможним. Саме вона в його голову вклала постулат, що діти – це материнські обов’язки.

Чоловік зараз цим і користується, повторюючи її слова. А матуся його ще й підтримує в цьому, співчуває синочку, що йому за дружину така погань, як я, дісталася.

Нашій дочці шість років ходить до першого класу. І її батько про неї зовсім нічого не знає. Він навіть не зміг назвати рік її народження. Ну, про що тут казати?

Поки я сиділа з дитиною у декреті, я на чоловіка сильно не насідала з турботою про дитину. Сам він не рвався мені допомагати, прикриваючись тим, що має роботу, а я вдома сиджу.

Тоді я була ще юна і недосвідчена, тому ці його відмазки сприймала як за потрібне. Адже в його міркуваннях була логіка: я сиджу вдома з дитиною – це моя турбота, він приносить додому гроші – це його турбота.

Свекруха повністю підтримувала сина, примовляючи, що йому й так важко доводиться. Зараз якийсь час, знову все дорожчає, а йому одному сім’ю тягнути.

Але потім я вийшла із декрету, а ситуація не змінилася. Тільки у мене турбот додалося – і дім на мені, і дитина, ще й працювати встигай. Мене не так дратувало, що я сама кручусь і втомлююся, скільки те, що чоловік приділяв дочці обурливо мало часу. Приїде з роботи, хвилин п’ятнадцять пограє та займатиметься своїми справами.

А дочка до тата тягнеться, щось розповідає йому, показує, за собою тягне. Але тато тушку на подушку і тільки мені нервово кричить, щоб я дитину чимось зайняла.

– Він і так на роботі вимотався, куди йому ще з дитиною стрибати-бігати? – обурювалася свекруха.
Те, що я теж з роботи, а ще вечерю приготувала, її не вражало. Ну, це ж жіночі обов’язки, я ж знала, на що йшла, коли виходила заміж.

Нещодавно в мене терпець урвався остаточно і безповоротно. Мені треба було виїхати до мами, вона потрапила до лікарні, дочка залишилася із чоловіком.

Ось прям з чоловіком, тому що свекруха теж була у від’їзді, і він залишився з дитиною віч-на-віч. З’ясувалося, що він взагалі про доньку нічого не знає.
Я сто разів говорила, в якій школі вона вчиться, але батькові це не цікаво. Я ж завжди дочку возила на заняття. А ще він, виявляється, гадки не мав, що у дитини діатез і їй не можна солодке.

Тобто, вся наша біганина по лікарях, поки ми з’ясовували, що не так, всі мої розмови, що не можна дитину годувати солодощами, мої сварки на цю тему зі свекрухою, – все це пройшло повз свідомість чоловіка.

Про групу крові та резус-фактор дитини я вже мовчу. Звідки рідному батькові про це знати. Це ж абсолютно марна інформація. Що дитина їсть, а що не їсть, батькові теж без потреби. Він краще насмажить картоплі, а потім кричатиме, що дочка її “не жере, а він так старався”.

До мого повернення чоловік був у люті, дочка в істериці. Чоловік ще й мені скандал вирішив закотити, але тут найшла коса на камінь, мені теж було що йому висловити.

Я йому по пунктах розписала, наскільки він огидний батько, і що якщо я завтра помру, велика ймовірність того, що дитина вирушить до дитячого будинку, бо батькові на дитину начхати.

– Я і не маю це все знати й вміти, це материнські обов’язки! – кричав чоловік.

А я на нього дивлюсь і думаю, перевиховувати його чи на **** послати. Ось серйозно, не може ж дорослий мужик таку нісенітницю пороти.

Не хочу лаятись і псувати стосунки. Треба самій охолонути, все зважити, та й дитину привести до ладу. А ось після канікул буде з чоловіком серйозна розмова.

Я цього просто так тепер не залишу. Або він батько і цікавиться дитиною, або це чужий дядько, якому не місце у нашому житті.