Не розумію, чому мама кожні свята приїжджає до нас із чоловіком. Справа не в тому, що я не хочу її бачити, а просто не розумію сенсу цієї дії. Вона вже з порога з незадоволеним обличчям, ніби не сама приїхала в гості до дочки, а її відправили рішенням суду відбувати обов’язок

Не розумію, чому мама кожні свята приїжджає до нас із чоловіком. Справа не в тому, що я не хочу її бачити, а просто не розумію сенсу цієї дії.

Вона вже з порога з незадоволеним обличчям, ніби не сама приїхала в гості до дочки, а її відправили рішенням суду відбувати обов’язок.

Нічого вона не хоче, нікуди не ходить, її дратує будь-які пропозиції провести час разом. Сидить перед телевізором з незадоволеним виглядом і псує нам із чоловіком настрій.

Я питала вже, навіщо вона до нас їздить, раз їй тут так не подобається, але мама вдала, що не зрозуміла питання, а потім ще й образилася, адже вона витлумачила мої слова як “якого чорта ти приперлася, на тебе не чекали”.

Вирішила я махнути рукою і нічого не з’ясовувати, а то собі дорожче виходить. Хоча її вигляд дуже напружує, завжди думаєш, що ми не так зробили, що мама незадоволена.

Ми із чоловіком живемо в обласному центрі, а мама у селищі міського типу, від нас п’ять годин їхати. Як тільки ми купили квартиру, мати вирішила продати господарство, заявивши, що втомилася, здоров’я вже не те.

З того часу на всі довгі свята вона їздить до нас у гості. Але щоразу складається відчуття, що це з-під палиці виходить. Приїжджає незадоволена. Гаразд, втомилася людина з дороги, нехай відпочине, отямиться, там настрій і виправиться. Так я думала у перші кілька разів.

Але мама і наступного дня ходила насуплена та незадоволена. Ми з чоловіком намагалися її розважити як могли.

Звали до театру, кіно, просто погуляти, сходити в спа-салон, сходити у кафе. Ми стільки ідей пропонували, а мамі не подобається.

Нікуди її не витягнути, сидітиме вдома перед телевізором, періодично виходячи на кухню та в туалет. На ввечері з нами посидить і назад у кімнату.

Зі мною мама теж не спілкується. Так, першого вечора скажемо один одному десяток фраз, і на цьому всі щирі розмови закінчуються.

Я пробувала у мами з’ясувати, чого б їй самій хотілося, потім пробувала просто її не чіпати, нехай відпочиває. Але кожного разу вираз її обличчя був таким же похмурим.

Телефоном ми з нею нормально спілкуємося, хоч і нечасто. А ось наживо щось спілкування не складається. Мої розпитування розбиваються об стіну “все нормально”.

Але за маминим виглядом не скажеш цього. Вже я її знаю, і вираз обличчя, яке вона у нас в гостях постійно носить, не висловлює хоча б крапельку вдоволення.

Я не розумію, навіщо вона їздить. Зі мною не спілкується, нікуди не ходить, вигляд завжди незадоволений, ніби її всі дістали. У чому прикол таких подорожей?

До неї в гості приїжджаємо – теж усе нормально. А як вона до нас їде, то одразу кисляк на обличчі. Що їй не так? У мене жодної думки щодо цього. Було б таке кілька разів – була б випадковість, але завжди така історія.

Завтра приїде на мій День Народження, знову нікуди не витягнеш, нічого не хоче, пропалюватиме поглядом телевізор. Мені здається, я скоро не витримаю і попрошу її більше не приїжджати. Дуже вже дратує її поведінка.