Попереджали мене мудрі люди: “Не варто працювати з друзями та родичами, не доведе ця ідея до добра”. От тільки мені здавалося, що в нас з Артуром і Стасом все буде інакше.
Річ у тому, що я дружу з хлопцями мало не з першого класу. Ми стільки пройшли разом: і в армії служили, і університет закінчили, і квартиру разом винаймали.
От тільки зненацька спіткнулися об гроші. Ми неодноразово працювали найманими співробітниками: хтось менеджером, хтось бухгалтером чи офіціантом. Зрештою, ми дійшли висновку, що хочемо створити власний невеликий бізнес.
Почати ми вирішили з точки продажу кави та чаю. Ми готували на місці гарячі напої на виніс та закуповували до них бутерброди та круасани. За прилавком ми стояли самі, самі займалися закупівлею кави та сендвічів, а також бухгалтерською звітністю.
Найдивовижніше, що все було добре, поки заклад не давав особливого прибутку. Спочатку ми просто відбивали витрачені кошти. Потім Артур познайомився з дівчиною і вирішив, що може раніше закривати нашу точку, щоб довше погуляти з коханою дівчиною.
Стас подумав, що непогано було б збільшити виторг і став закуповувати (не порадившись із нами) дешевші зерна кави. У результаті кава-машина почала барахлити, а Стас запевняв нас, що всьому виною – вода, а не боби.
Я ж втомився щовечора самотужки зводити дебет із кредитом. Раніше хлопці мені допомагали, а потім вирішили, що я сам справляюся. От тільки окремої зарплати за бухгалтерські проводки мені ніхто не платив.
Проте прибуток ми ділили на три рівні частини. Загалом ми з друзями-партнерами стали лаятися і, зрештою, закрили свою справу. Так, ми встигли трохи заробити, але втратили багаторічну дружбу.
Ми більше не ходимо один до одного в гості та навіть не вітаємо зі святами. На жаль, я надто пізно усвідомив, що не варто змішувати дружбу та бізнес.
Тетяна саме збиралася відпочити після робочого тижня, коли в двері подзвонили. На порозі стояли свекруха…
Борис ніколи не вирізнявся оригінальністю. Втім, Кіра це знала з самого початку - ще тоді,…
Того дня, коли я заїхав за своєю восьмирічною Софійкою до дорогого столичного ліцею, я навіть…
— Тату, вона тепер заробляє втричі більше, ніж я. Втричі! Це ж просто… ненормально, —…
- Дімо! Ти чуєш, що я тобі говорю? - Олена несподівано гупнула по столу долонею.…
Сірий трикотажний жакет, звичайні темні джинси, біла футболка і кеди – саме так Ліза, тридцятидворічна…