Я рано вийшла заміж. Народила сина і дочку, і вже встигла розлучитися. Зараз у мене другий шлюб, щасливий, якби не одне «але»: чоловік хоче, щоб я народила ще дитину.
Він добре ставиться до моїх дітей, вони навіть татом його називають, але йому хочеться, як він сказав, ще й свою дитину. Проте я за цей час вже втомилася від пелюшок, дитячих хвороб, безсонних ночей, дитячих примх та бути запертою вдома.
Це ж нормально, що я хочу нарешті пожити для себе. Тим більше, що діти хоч і підросли, але проблем із ними все одно вистачає.
Нещодавно помітила, що дванадцятирічний син завів погані звички, і жодні аргументи не допомагають. Дає слово честі, що більше не буде, але нічого не змінюється, а тепер ще й став обманювати, що вже давно кинув цю дурню. Але ж я бачу, що це не так.
Прошу чоловіка вплинути, але він один раз поговорив із ним і все. Я так розумію, що це помста мені, тому що я не хочу спільної дитини, а він зациклився на спадкоємці. Та ще й його родичі постійно запитують нас про це, особливо свекруха. До моїх дітей вона ставиться, м’яко кажучи, прохолодно.
Вже жалкую, що перед розписом не погодили це питання. У мене ніколи не було в планах мати трьох дітей, але бачу, що для чоловіка це так важливо, що він може піти навіть на розрив стосунків, чого мені не хотілося б.
Я його люблю і в іншій ситуації я б із задоволенням народила йому сина, але зараз маленька дитина — це витрати, вона знову прив’яже нас до будинку: ні у відпустку з’їздити, ні приділити собі увагу. Але певною мірою я можу його зрозуміти, у мене вже є діти, і йому теж не хочеться дбати і виховувати лише чужих дітей.
Я ще не прийняла остаточного рішення, дивитимуся щодо ситуації. Можливо ви щось порадите мені? Я дуже люблю його і боюся втратити.
