Питання особистого простору – справа тонка, індивідуальна і делікатна. У всіх по-різному із цим питанням. Ось, наприклад, залазити в телефон чоловіка – можна чи не можна? А якщо не можна, чи це означає, що друга половинка ховає там щось непотрібне?
У мій телефон залазити не можна, хоч я вірна дружина. Мені не сподобається, якщо чоловік почне читати моє листування з подругами чи мамою. А якщо подруга розповіла мені свій секрет, що нікому не можна розповідати? Буде дуже недоречним, якщо чоловік суне туди свій ніс.
А ось мій Борис кидає свій телефон будь-де, пароля на ньому немає. Він може запросто сказати, щоб я залізла в його листування з якимсь Іваном Івановичем, і знайшла там фотографію зі свідченнями лічильника на одному з об’єктів. І не боїться, що при нагоді я ще щось подивлюся. Нудно у нього в телефоні й дивитись нічого.
Але є у Бориса один пунктик – недоторканність його кишень. Звичайно, адже в купах насіння і цвяхів, може виявитися якась несправна запальничка, або брудна купюра!
Якось я шукала свої ключі від квартири. Я вже знаю, що Боря може їх до себе, не навмисне, запхати. Ось і полізла в кишеню джинсів, які лежали на стільці.
– Ти знаєш, як я цього не люблю! – вигукнув чоловік, ледве я простягла руку до джинсів.
Борис у цей момент грав у комп’ютер, і здавалося, був цілком зосереджений на грі, миттєво зреагував. Навіть дивно.
– А що ти там таке від мене ховаєш, що закочуєш істерику через кишені? – з підозрою запитала я.
– Ну мало що там, – з натиском промовив чоловік.
– Ану давай, показуй! – зажадала я, обурившись відповіддю чоловіка. Які ще “мало що там”?
Моя фантазія вже намалювала, що у надрах кишень ховається чужа помада, мереживні трусики, чи контрацептиви, тому я твердо вирішила не відступати. Під моїм тяжким поглядом Борис зітхнув, і взяв свої джинси.
З однієї кишені він витяг шматочок квитанції з заправки, брудну карамельку, та два мигдальні горіхи. До другої проникнути не вдалося. Уся тканина злиплася через жуйку чи цукерки. Чоловік поліз туди рукою, забруднився солодким, і почав лаятися, під мій істеричний сміх.
– Я категорично забороняю ритися в моїх кишенях. Там нічого твого немає! – вигукнув обурений чоловік.
Втім, ця ситуація показала мені, що нічого особливого Боря у кишенях не ховає. Просто, ось така в нього особливість. У телефоні копирсайся, скільки хочеш, а в кишені ні-ні.
Ну і гаразд, Борі я довіряю, тому перестала ритися в нього по кишенях. Навіть якщо мені було щось потрібно, я просто просила пошукати його самого. І настільки сильною виявилася звичка, що я не залазила до нього, навіть за його відсутності.
Якось чоловіка відправили у тривале відрядження. Не було його цілий місяць. Він привіз цілу гору одягу, яку мені потрібно було перепрати та висушити, якнайшвидше. Адже днями планувалася ще одна подорож. Ох, вірю я чоловікові, вірю. Але якою спокусливою була думка зазирнути в кишені й переконатися, що немає в них нічого забороненого. Я сама себе лаяла за ці думки. Ну що я там могла знайти компроментуючого?
І сама собі відповіла. Наприклад, чек з ресторану або шпильку. Рука кілька разів тяглася до штанів, особливо до новеньких. Але все ж таки я себе пересилила і запхала їх у пральну машину. Усі три пари разом. Буквально за хвилину я почула дзвінок. То був Борис.
– Сонечко, я тобі штани дав випрати. Витягни, будь ласка, з нових сірих штанів мій паспорт, а то я забув витягнути, – попросив чоловік.
Ех, я навіть відповідати нічого не стала, просто з тугою подивилася, як у машині весело хлюпалися ці самі штани. Звичайно, я зупинила прання і натиснула на примусове зливання. Звичайно, я дістала паспорт зі штанів. Точніше те, що від нього лишилося.
Цього вечора ми трохи посварилися. Чоловік звинувачував мене в тому, що коли не потрібно, я порпаюся в кишенях, а як для справи, так, бачите, особистої межі дотримуюсь. А я сказала, що паспорт зіпсований через його безглузді правила, яких я змушена дотримуватися.
Ми, звісно, помирилися. Боря розповів, що має фобію з дитинства. У нього в кишенях було завжди казна-що, і мама лаяла його за це, соромила перед іншими дітьми. А ще чоловік сказав, що я тепер сміливо можу залазити будь-куди. Тільки просив не сварити його, навіть якщо в кишенях я знайду бананові шкірки.
