Познайомились, залицялись, зустрічались, прийняли рішення жити разом. Бо я собі шукала не тільки гарного чоловіка, а ще й батька моїй чотирирічній доньці.
Жити ми вирішили у чоловіка, а мою однокімнатну квартиру здавати. Як тільки ми переїхали до чоловіка, його сестра почала мене діставати.
Він нас познайомив, я їй свій номер дала, на її прохання, “родичка, як-не-як”! Краще б я цього не робила!
Як давай вона мені у месенджер писати, та надзвонювати по ділу, та без діла! У Наді теж донька, тільки на два роки старша за мою.
Зима на носі була. Одного дня прокидаюся, а від Наді повідомлень аж сімнадцять штук, більшість із них були посиланнями.
Одне з повідомлень пояснювало те, що відбувається: «Дочці одяг на зиму замовила, твоїй теж гарні дрібнички знайшла, замовляй, не пошкодуєш».
Я теж купую в інтернет-магазинах, купую все, окрім одягу. Одяг мені треба помацати, приміряти, купити прямо тут і зараз. Доньку теж одягаю у звичайних магазинах.
Наді написала ввічливе спасибі, й м’яко-м’яко попросила більше не підбирати одяг для моєї доньки. «Добре, не буду. Моя виросте, все одно твоїй все дістанеться», – відповіла Надя.
Я знову звернулася до неї з проханням: не розглядати мою дочку, як об’єкт для передачі булих у вжитку речей.
Весна на носі. Прокинулася. У особистих купа повідомлень від Наді. Цього разу, навіть, вибір був: посилання на нові речі, та фотографії речей її доньки, які стали малі.
Надя пропонувала мені два варіанти: придбати речі за посиланнями, чи забрати старі. Я на секунду себе ненормальною відчула: невже погано попросила не лізти до мене з дитячим одягом? Написала три слова: “Мені не треба”. Вітатися не стала.
Години не минуло. Чоловік прокинувся, поки зуби чистив, з Надею поспілкувався і прийшов пояснювати мені, що не можна грубо спілкуватись із його сестрою.
– Грубо? Покажи, де? – я дала йому почитати наше з Надею листування, тицьнувши носом у мої передзимові прохання: не вибирати для моєї дочки одяг і не намагатися віддавати старий.
– Навіщо вона тоді?
– У неї й спитай.
Пішов питати. Подзвонив, спитав, повернувся.
– Вона хотіла допомогти. Ти могла просто сказати спасибі, – заявив чоловік.
Тут йому вже сестра зателефонувала, зраділа, мабуть, що її брат мене відчитав за таке до неї відношення.
– Слухай, я хочу допомогти тобі. Зараз, почекай десять хвилин, я знайду одяг для тебе, відправлю тобі посилання, ти замовиш і носитимеш класні речі.
– Я маю одяг. Навіщо мені ще?
– Чому ти мені грубиш? Я ж хотіла допомогти!
– Зрозумів, – зітхнув чоловік.
З того дня Надя більше не турбує мене. Вона навіть приїжджати перестала. Я трохи здивувалася, коли напередодні літа не виявила в особистих посилання на сарафани, сандалії, футболки та шорти.
Невже дійшло? Чому мої прохання вона проігнорувала, а до брата дослухалася? Я розумію, що це, так собі історія, але мені цікава ваша думка! Невже, тактовна відмова від її допомоги, привід для образи?
