Мені не смішно від тупих жартів чоловіка про те, що він поїхав до коханки, йому пише коханка, знайшов собі нову коханку. А йому смішно, каже, я просто дуже ревнива, тому він з мене жартує.
Я не ревнива, просто втомилася від цього тупого гумору. Що в цьому смішного? Може, я чогось там не розумію? Мені, як десять років тому, не було смішно від цих жартів, так і зараз не смішно.
Особливо мене бісить, як чоловік вивертає ситуації з іншими жінками. Їм він постійно приділяє знаки уваги, а я сиджу як меблі.
Ідемо в гості – чоловік усім дамам ручку поцілує, стілець посуне, стежить, щоб келих не пустів, а я немов за ширмою, мене не бачить, не помічає.
Ні келих не наповнить, якщо сама разів зо три не попрошу, про те, щоб подати руку, допомогти одягнутися навіть не кажу. Він зайнятий іншими жінками, йому треба кожну обсипати комплементами, виставити себе джентльменом.
Мене така його поведінка, звичайно ж, бісить. Ну що це таке? Я не проти, що він весь із себе такий галантний, але й про мене забувати не треба, я також не в канаві знайдена.
Дуже неприємно ловити на собі співчуття інших жінок за столом, які чудово бачать, що відбувається.
Я потім чоловікові висловлюю своє невдоволення, а він сміється і каже, що я знову його ревну. Та тут не в ревнощах справа, просто в банальній повазі. Але чоловік мене ніби не чує.
А ще мене бісить, коли його питаєш, які плани на вечір чи на вихідні, і звучить його ідіотське “до коханки поїду”. Мені лише потрібно знати його плани, тому що ми взагалі одна сім’я поки що, я хочу розуміти, які мені плани будувати, раптом у чоловіка справи.
Чоловік ще й в присутності дитини так жартує. Я сина за щось лаю, наприклад, за двійку чи безлад, так чоловік приходить, підморгує сину і каже, що він знайде собі коханку, яка не буде дитину лаяти.
Мені син вже якось видав, що скоріше б тато коханку собі знайшов і вони до неї переїхали, щоб не прибиратися. Я потім чоловікові розповіла, а йому смішно, він сміється.
У мене вже немає сил із цим боротися. Я нервую, шаленію, чоловік ще постійно підливає масла у вогонь. Я втомилася постійно слухати його ідіотські жарти.
Ще рік тому я розмірковувала про розлучення, але відкидала ці думки, бо в нас же дитина, яке розлучення. Але тепер, коли вже й син мріє про те, щоб у батька з’явилася коханка і вони, приспівуючи, жили б разом, я думаю про розлучення все частіше.
А чого триматися за сім’ю, де ти просто обслуговуючий персонал, який ще й замінити хочуть. Нехай чоловік постійно і каже, що про коханок просто жартує, але у будь-якому жарті є частка правди. А цим жартам вже не один рік.
Я для нього лише об’єкт для жартів та порожнє місце, якщо ми кудись ходимо. Все, на більше я, мабуть, можу не розраховувати.
Мені вже до друзів у гості ходити соромно, бо на мене дивляться з жалем. Їм теж вже набридли жарти чоловіка про коханок.
Поскаржилася мамі, вона каже, що розлучатись вже пізно, ризикую залишитись зовсім сама, бо я вже не першої молодості. Мовляв, треба було раніше йти, а тепер сиди та не звертай уваги.
– А ти про сина подумала? Він тобі не пробачить, якщо забереш його від батька.
Я якщо й розлучуся, то сина на чоловіка залишу. Він у нас татковий син, який переймає всі його звички та ставлення до мене. Зозуля, скажете ви? Можливо, але якщо йти, то починати все з чистого аркуша.
Я дійсно не уявляю іншого розвитку подій. Що вже з цим робити? Та як ще просити чоловіка відноситись до мене з повагою?
