Я помітила, як чоловік намагається ненав’язливо “прибрати” з нашого життя мого сина. Начебто робить усе з турботи про мене та дитину, але я чітко бачу, чого він там собі домагається. Тільки зі мною такий фокус не пройде. Він знав, що я маю дитину, але все одно покликав мене заміж. А якщо зараз він передумав і вирішив позбавитися мого сина, то цього не буде.
Мій син Микита з’явився у мене без чоловіка. На той момент у мене були тривалі стосунки з одним хлопцем, ми навіть планували подавати заяву до РАГСу, але потім трапилось то, що ми не планували.
Хлопець повівся не найкращим чином, влаштував істерику, що я хочу одружити його на собі через “заліт”. Пропонував гроші для “вирішення проблеми”, але був посланий, а стосунки з ним припинені.
Мені тоді було двадцять п’ять років. Жила у своїй квартирі окремо від батьків, працювала та могла себе забезпечувати. Я вирішила, що заміж із таким вибором чоловіків можна і не вийти, а дитина вже буде.
Тобто дитину я залишила для себе. Жодних стосунків із тим хлопцем я більше не підтримувала і взагалі його більше після розставання ніколи не бачила.
Декрет переживала у мами. До півтора року сиділа сама з малюком, здаючи свою квартиру і підробляючи вечорами перекладами, а потім у мами на роботі почалися труднощі та в декрет пішла вже вона.
Тож я з півтора року вже вийшла на роботу і життя стало зовсім чудовим.
Грошей нам вистачало, за дитину я могла не переживати та повністю поринути у роботу. Лікарняні проходили повз мене, тому була можливість будувати кар’єру і чогось добиватися.
Планів вийти заміж я не складала. Вийде – добре, не вийде – ну, син у мене вже є, не пропаду від самотності. Та й часу, щоб пожуритись над своїм життям, у мене не було. Якою б чудовою не була моя мама, дитині потрібна була і моя увага.
Артем з’явився у моєму житті, коли синові було вже майже чотири роки. Почав активно надавати знаки уваги, залицятися, кликати на побачення. Мені він теж сподобався, але я відразу на березі вирішила порозумітися.
Розповіла, що в мене є син, а стосунки не обтяжені невдалими шлюбами, колишніми чоловіками та аліментами. І для мене дуже важливо, щоб Артем розумів – якщо доведеться обирати між ним та сином, я завжди виберу сина. Це незаперечний закон.
Мій чоловік запевнив мене, що дитина для нього не є перешкодою, ні суперником. Він із задоволенням з ним познайомиться і постарається потоваришувати, а перед вибором син чи він не поставить мене ніколи.
Далі події розвивалися стрімко. Він справді швидко налагодив спілкування з Микитою, зачарував мою маму і взагалі зарекомендував себе з найкращого боку. Ми із сином перебралися до нього. Моя квартира, як і раніше, здавалася, гроші йшли на рахунок мамі, але вона їх накопичувала. Казала, що мені вони потім стануть у нагоді.
У Артема двокімнатна, в якій одну кімнату він після нашого переїзду обладнав під дитячу. Кімнатка маленька, але Артем сказав, що коли в нас з’являться ще діти, то можна буде помінятись кімнатами.
Ми розписалися і спочатку у мене взагалі не було жодних претензій. Син та чоловік нормально спілкувалися, Микита до Артема тягнувся, той його не відштовхував, і це мене влаштовувало. Я можу сказати, що я була щаслива. Іноді ми відправляли Микиту до бабусі, щоб побути з чоловіком наодинці.
Незабаром я зрозуміла що у положенні, чоловік дуже зрадів цій новині, та й Микита з нетерпінням чекав на світ сестричку чи братика. І саме в цей момент, коли мені здавалося, що щастя в мене тепер повне, я помітила, що Артем став намагатися під різними приводами спровадити мого сина до бабусі.
Спочатку це не так сильно впадало в очі, але з часом це почало чіпляти мою увагу. Наприклад, із дитячого садка він вів Микиту не додому, а віз до бабусі.
– Ну ти ж скаржилася на нездужання, я вирішив, що нехай краще Микита у бабусі побуде, а ти спокійно полежиш.
Начебто турбота, але дуже часто це ставалося. То він хоче побути наодинці, то заради того, щоб я відпочила. Це й мама моя помітила.
– А що ти хотіла? У нього скоро своя дитина буде, навіщо йому пасинок? Я люблю онука, завжди йому рада, але все одно, не діло це – дитину від матері відважувати.
Чим ближче термін, тим активніше Артем став “піклуватися про мій спокій”. А на претензії округляв очі та заявляв, що просто хотів, як краще. Але недавно почалися розмови, що після появи спільного малюка, напевно, буде краще, якщо Микита поживе у бабусі перші місяці.
– Так буде краще для нього. Ну ти уяви – малюк плаче, вся увага дорослих на нього, а Микитка почуватиметься зайвим.
– А у бабусі, куди його скинули, як непотрібну іграшку, він себе так не почувати не буде? – Я намагалася тримати себе в руках, хоч і злилася. – Скажи прямо, ти просто хочеш його викреслити із нашого життя?
Артем почав мене запевняти, що я все не так зрозуміла і тему спішно закрив, щоб мене не нервувати, але мені байдуже.
Звичайно, я не збираюся відправляти сина на довгий час до бабусі. Він теж моя дитина і йому потрібна моя турбота та увага. А ось поведінка Артема мені дуже не подобається. Якщо він зараз так чинить, то що буде після появи нашої спільної дитини?
Я вирішила прислухатись до поради мами та не рубати з плеча. Дитина з’явиться, а там побачимо. Якщо все піде за найгіршим сценарієм, то я просто заберу дітей і повернуся до мами. Ми не пропадемо. Але жертвувати своїм сином заради сімейного щастя я не збираюся.
