Я довго заплющувала очі на те, що чоловік почав більше випивати. Сподівалася, що цей складний період мине, він візьме себе до рук, але тепер розумію, що далі буде лише гірше.
Коли ми одружилися, чоловік не мав проблем з міцними напоями. Він міг випити у свята, але ніколи не напивався до безпам’ятства. Все було в міру.
Через рік після весілля у чоловіка не стало старшого брата. Ось у кого були проблеми з залежністю. Але я не думала, що в них це спадкове.
Мама чоловіка не п’є, має гарний вигляд, батька не стало п’ять років тому, останніми роками, коли я його знала, він теж не пив. Я гадала, що тільки старший брат у них такий.
Він почав прикладатися до чарки після розлучення з дружиною, як мені розповіли, але тепер я думаю, що це розлучення і стало наслідком його потягу до залежності.
Пив він сильно, тому з роботи його звільнили, утримували його батьки та періодично допомагав мій чоловік. Мені тоді ситуація уявлялася в іншому світлі, тому я навіть десь співчувала цій людині.
Через рік після весілля його старший брат допився настільки, що його не відкачали. Для всієї родини це було велике горе, таки син та брат.
Чоловік почав дозволяти собі закладати за комір, горе заливав. Пив небагато, але часто. Я почекала місяць, але чоловік не думав зупинятися.
Я почала йому говорити, що я не хочу, щоб він повторив долю брата. Зрештою, той сам обрав свою долю, а в нас дитина, нам треба думати про неї.
Чоловік перестав пити щодня, проте почав раз на тиждень набиратися так, що на ногах не стояв. Типу, весь тиждень він тримається, а потім у п’ятницю дає собі волю.
Скільки разів ми з ним через це лаялися! Він постійно намагається мені пояснити, що це від душевного болю, він дуже любив брата.
– Тоді навіщо ти йдеш його стопами? Теж хочеш до безпамʼятства, щоб потім такі ж наслідки були? – Запитала якось я, після чого чоловік заявив, що я дуже жорстока людина.
Свекруха мене вмовляла не поспішати з рішенням, почекати, дати йому прийти до тями після страшної події з братом.
– Спочатку батька втратив, потім брата, звичайно, йому тяжко. Ти маєш підставити плече, – умовляла вона мене.
І я, як дурна, її послухала. Але нещодавно чоловік перейшов останню межу. Він накидався настільки, що забув дитину в чужій квартирі.
Я була у відрядженні, чоловік залишався вдома. Мені обіцяв, що пити не буде, бо тут малий же поруч, треба пильнувати. Я повірила.
Одного вечора дзвонить мені подруга, каже, що мій чоловік забув у них дитину. Мені повідомляє, щоб я, якщо що не хвилювалася, дитина спить.
Виявилося, що вони покликали мого чоловіка в гості. Він прийшов з дитиною, той пограв із дітьми, втомився чекати, коли тато піде додому, ось і ліг спати.
А чоловік пішов із гостей у такому несвідомому стані, що про дитину навіть не згадав. Друзі теж згадали про нього, коли виявили у вітальні сплячим.
Чоловікові я дзвонити не стала, сенсу не було. Подрузі подякувала за інформацію та за турботу. Сказала, що вранці дитину забере моя мати.
Чоловік згадав про дитину лише після обіду, коли проспався. Розвинув бурхливу діяльність, а як дізнався, що той у тещі, то заспокоївся. Ввечері дзвонив, вже голос знову веселенький.
Приїхала з відрядження, сказала, що подаю на розлучення. Чоловік здивований – а що такого сталося. Навіть підозрював, що я когось там собі знайшла.
Справді, звідки в мене приводи з ним розлучатися? “Ідеальний” же чоловік та батько.
