Корю себе вже котрий день – напевно, треба було не висуватись і бути трохи м’якше з чоловіком. А я, ніби головна в сім’ї, одразу стала в позу. У нас зараз велика напруга з грошима, а він замість того, щоб заробляти, сидить за комп’ютером цілими днями та грає. Сварилися з ним через це. Не знаю, чи я правильно зробила?
Моє виношування дитини протікало досить легко, один раз довелося полежати на збереженні. Навіть у відпустку змогли з’їздити у середині терміну. Тому працювала до останнього поки в лікарню треба було їхати. Але в день, коли все почалося, щось пішло не за планом: лікарям довелося проводити позапланове кесарево.
Після цього я відновлювалася довго, складніше, ніж дівчатка з палати, у яких все відбулось природнім шляхом. Мені здається, моє довге відновлення і вплинуло на наші стосунки із чоловіком у негативний бік.
Усю домашню роботу – прання, приготування, прибирання по дому робила тільки я, навіть сміття сама виносила. Коли вийшла в декрет – на себе взяла взагалі всі питання по дому – чоловік працює, а я вдома.
Мені ж не складно. Звичайно, Льошка розслабився – раніше хоч щось робив, а тут – зовсім нічого, після роботи тільки й робить, що грає на комп’ютері, навіть до мене не підходить.
Перед тим, як поїхати до лікарні (їхала я на таксі – чоловік не зміг, чи не захотів відвезти – зараз вже й не знаю), попрасувала сорочки, зварила казан плова, наліпила вареників повний морозильник, щоб не почував себе самотнім.
З мамою своєю домовилася, щоб на обід до неї заходив, коли запаси їжі закінчаться – благо живе через дорогу. Загалом, влаштувала все, як треба, щоб він нічого не потребував.
Виписали з лікарні швидко, на четвертий день. Але, фізично я ще не повністю прийшла до тями. Дитина маленька, весь час вередує, чогось хоче – а я не розумію, що йому весь час треба.
Ще й чоловік, як друга “дитина”, за якою ще більший догляд потрібний – і приготувати, і випрати. На всіх мене однієї не вистачало. Доводилося Льоші самому іноді й обід приготувати, і зробити прибирання.
Через деякий час його це почало дратувати. Добре, що на допомогу до нас почала приходити моя мама. Мені стало набагато легше поратися зі своїми домашніми обов’язками. Завдяки маминій турботі я трохи видихнула і стала приходити до тями. Льошку ж це, навпаки, почало пригнічувати: може, ми їй ще ліжко купимо, щоб і ночувала в нас?!
Я сказала чоловікові, якщо йому не подобається моя мама – нехай приходить його – з онуком возитись комусь треба! Мені було б легше.
Свекруха, коли дізналася, що я прошу її допомоги – почала соромити мене: і готувати я перестала зовсім, на чоловіка все звалила, хоча готував він всього разів п’ять максимум. І вдома вічний безлад, зовсім усе запустила – хоча я прибиралася з останніх сил і щодня мила підлогу.
І відновлююсь я надто довго, а вона на другий день після того, як народила Льошу вже все сама по дому робила і мало не працювала! І взагалі, на її думку – я все вигадую, бо просто хочу відпочивати, як вона сказала: уткнувшись у свій телефон.
І найприкріше, що мій власний чоловік став на бік своєї матері. Став вигороджувати її. А як же його присягання в день весілля, що вічно мене любитиме і в усьому підтримуватиме?! У пориві сварки навіть назвав мене брехухою та ледаркою!
Потім сталося страшне: чоловік, працюючи неофіційно, посварився з начальником і той його звільнив. Ми залишились утрьох без джерела існування, лише з моїми мінімальними декретними.
Моя мама нас знову врятувала, взяла на своїй роботі відпустку без утримання, щоб я змогла вийти на роботу. Дуже вдячна за цей вчинок. На роботі на мене дуже чекали, і начальник пообіцяв підняти зарплату, якщо я вийду з декрету раніше за термін.
Життя почало налагоджуватися – я працювала, мама сиділа з Дімочкою, Льоша ходив на співбесіди, шукав роботу, навіть взяли в одну організацію після випробувального терміну. Вдалося купити щось малюкові з одягу, віддати друзям гроші, які позичали. Загалом, трохи видихнули.
Але через пару місяців чоловіка звільняють із нової роботи, знову я залишаюся одна, що працює у нашій родині. Льоша знову починає шукати роботу, але, як зауважила мама, вже не так активно.
Дедалі частіше залишається вдома, грає на комп’ютері. Краще б розвантажив мою маму – посидів би з Дімкою, але – комп’ютер йому важливіший!
Тут вже й мама моя стала виговорювати мені: я взяла відпустку власним коштом не для того, щоб Олексій твій грав у ігри. А щоб ви обоє працювали!
І я її абсолютно розумію!
Мама навіть зателефонувала свасі, щоб вона подіяла якось на сина, навчила його. Але свекруха, замість того, щоб допомогти вирішити ситуацію, накинулася на нас.
З таким ставленням до чоловіка – сказала вона – ви разом довго не проживете. Не руйнуй родину! – сказала вона. Розумію, що кожна мати захищає свою дитину, але це вже занадто.
Коли свекруха розповіла чоловікові про їхню розмову з моєю мамою, Льоша вийшов із себе.
-Якщо мені не вдається знайти роботу відразу – тепер уже і пограти не можна?
І взагалі, поки ти сиділа у декреті, нічого не роблячи – я працював один стільки, що я маю право тепер відпочити! Накинулися на мене своїм жіночим батальйоном! Якщо не влаштовує – поживіть без мене, зрозумієте, що я теж вдома не є даремним!
З цими словами він грюкнув дверима і поїхав до своєї матері.
Мама почала мене заспокоювати – мовляв, повернеться ще, вгомониться. І взагалі, заробляти більше має саме чоловік, а не я!
А я боюся зруйнувати сім’ю, не знаю, чи правильно я зробила? Чи не знайде собі іншу, поступливішу, не як я, і чи не залишиться мій синочок без батька?!