Чоловік не порадися зі мною і витратив подаровані на сесілля гроші на свої забаганки

Я вже третій місяць у декреті з дитиною. Чоловік у мене молодець, працює за двох і повністю нас із дитиною забезпечує. Я теж на своїй “новій стежці” вже багато чого навчилася і почуваюся гарною мамою та домогосподаркою.

Не можу навіть сказати, що я сильно втомлююся. Якось ці ролі виявилися для мене досить органічними. Мало того, останнім часом я почала відчувати, що могла б зайнятися ще чимось. Енергії в мене було хоч греблю гати.

Звісно ж, виходити на роботу ще зарано. Залишати дитину на бабусь та дідусів або віддавати в ясла мені зовсім не хотілося. Не кажучи вже про те, щоб віддавати свого сина якійсь чужій людині (маю на увазі няню).

Гарним варіантом було б працювати вдома. Я почала міркувати, що це можливо. Просиджувала весь вільний час на сайтах для фрилансерів, але потрібних варіантів не було. І ось нарешті натрапила на потрібну статтю.

Я давно знала, що зараз дуже популярне відкривати свої пункти видачі відомих інтернет-магазинів. Це безпрограшна тема.

По-перше, вкладення на першому етапі – не такі вже й глобальні. Досить знайти лише близько двохсот тисяч гривень, які окупляться досить швидко. По-друге, запускати та розкручувати щось своє – це довго та затратно. Та й не факт, що зайде. А стати партнером вже відомого бренду – тут шанси на успіх значно більші.

Так, відкрити свій бізнес з повним розумінням, що робити і як у ньому розвиватись – що може бути краще? Залишалося лише повідомити про це чоловіка. Адже грошей на початкові вкладення я не мала.

На моє щастя, чоловік відреагував на цю ідею вкрай позитивно.
– Слухай, та я тільки за. Якщо тобі хочеться поєднувати декрет із роботою, не бачу підстав бути проти цього. А грошей шукати й не доведеться. Ти вже забула, мабуть, у нас же залишилися подаровані на весілля гроші. Думаю, можна пустити їх в обіг. – запропонував чоловік.

– Вова, ну ти мозок! А я зовсім забула про них. Звісно, цих грошей якраз вистачить. Дякую тобі, що підтримав мене! – зраділа я і побігла обмірковувати наступні кроки.

Протягом кількох тижнів я провела ретельну підготовку. Вивчила всі матеріали компанії, зателефонувала кільком орендарям, які пропонували приміщення під пункт видачі, переглянула резюме на сайтах для підбору майбутнього адміністратора. Коротко кажучи, розгорнула бурхливу діяльність.

І ось позавчора мій чоловік повернувся додому дуже радісний. Я поцікавилася, на честь чого такий настрій. Він повідомив, що купив нарешті магнітолу в машину, про яку давно мріяв. Його друг виставив свою, майже нову, на продаж за привабливою ціною.

Я знала, що навіть з урахуванням знижки та магнітола, про яку мріяв чоловік, дуже дорога. Тому спитала, звідки ж у нього така сума.

– Ну, з наших відкладених узяв, весільних. Ми з тобою того тижня про них говорили, а тут така пропозиція від друга. От я й наважився, – видав він.

– Вова, ти серйозно? Ми вирішили, що це внесок на бізнес! – Ошелешено сказала я.
– Ну нічого страшного, ти ж не завтра бізнес відкриватимеш. Накопичимо ще, не хвилюйся. А тут така пропозиція була вигідна, я не міг відмовитися, – пояснив чоловік.

– Що означає “не завтра”? Я всі два тижні готувала ґрунт. Фактично залишилося лише запустити цей процес. Для кого я це все робила? І як ти міг зі мною не порадитись? До речі, це ж наші спільні гроші! Їх дарували гості як з твого, так і з мого боку, якщо ти забув!

Чоловік не розумів суть претензій. А я досі не можу повірити, що він зробив вибір на користь чергової своєї іграшки та фактично поховав ідею мого бізнесу. З урахуванням витрат на дитину невідомо, коли зможемо накопичити потрібну суму.

І найприкріше те, що він навіть не порадився зі мною перед покупкою. На відміну від мене, яка одразу обговорила ідею бізнесу зі своєю близькою людиною.

Звичайно, розлучатися через таке ми не станемо. Але й миритися з ним у мене поки що немає жодного бажання.

You cannot copy content of this page