Чоловік не зміг змиритися з моїм минулим. А історія про знайдений щоденник дружини. Настільки зачепила, що я з простого читача все ж таки зважилася стати автором своєї власної сповіді.
Власне історія до болю схожа тільки без щоденника. У 15 років я зустріла і до божевілля закохалася в хлопця, ті стосунки тривали до мого 19-річчя. Фінал майже такий же, сумна проза життя: він розлюбив мене, покохав іншу і пішов до неї, звісно не без брехні й зрад.
Як і в тій історії з депресії мене витягнув друг, який став моїм чоловіком. Згодом вийшовши з депресії, я всім серцем полюбила чоловіка, який для мене стільки зробив, став для мене по-справжньому самим рідним, близьким, коханим і дорогою людиною. Я змогла розкритися по новому в цих відносинах, я змогла відпустити минуле і зробити крок вперед з коханим чоловіком.
І ось здавалося б, що ще потрібно для щастя? Він зробив мені пропозицію, зіграли красиве весілля, планували дітей, будували плани, але все розвалилося через два роки.
Так вийшло, що через такий проміжок часу я випадково перетнулася з колишнім хлопцем і зрозуміла, що почуття всередині нікуди не поділися і та любов нехай і затихла і замовкла, але все ж все ще живе в моєму серці. Ні, не було ні зрад, ні навіть розмов просто – «привіт – бувай» і все. Але при цьому я любила дико, любила просто до божевілля свого чоловіка. Але це була інша любов до іншої людини, і вона була сильнішою міцніше і жвавіше, навіть в кращі моменти життя тієї любові.
Одного разу чоловік про все дізнався. Він просто почув мою розмову з найкращою подругою, і жити з цією правдою він не зміг. Я пояснювала йому все, виправдовувалася, адже не була ні в чому перед ним винувата, але він розсудив все по своєму, як автор тієї історії.
Чоловік сказав: «любов може бути тільки одна, ти любиш його, а наші відносини це помилка». Як я не старалася, але переконати коханого чоловіка не змогла, ми розлучилися і не залишилися навіть друзями.
Йому було боляче навіть просто спілкуватися зі мною, незабаром він і зовсім поїхав в інше місто і все.
Мені 25 років. Я 2 роки в розлученні, і відносин і любові не хочу більше зовсім ніяких. Можливо, я не вмію по-справжньому любити й насправді не любила жодного, ні іншого, а може просто любила одного, а почуття до другого – це було самонавіювання і спроба змусити себе полюбити його, а можливо і правда по-справжньому любила обох, але різною любов.
Я не знаю, я просто людина, слабка людина, хотілося щастя, як і всі, і не змогла його зберегти. Я не хотіла образити й заподіяти біль чоловікові.
Я хотіла, щоб він був щасливий. І так я відчувала і відчуваю, що дотепер люблю. І глибоко в серці все ще жила проклята любов до першого хлопця.
Бути може я і правда винна і заслужила все що отримала, якщо так, то нехай так і буде. Я справді не знаю. Але я знаю одне – мені теж дуже і дуже боляче. Я шкодую, що так все вийшло, і що завдала болю людині, яка мене по-справжньому любила, людина яка цього болю не заслуговувала.
А відносин і любові я більше не хочу. Я їх просто боюся, і боюся, що не заслуговую ні любові, ні сім’ї.
