Діти квіти життя. Чи згодні? Ось і я була такої ж думки.
Я дуже люблю малечу, справді. З дитинства любила няньчитися як зі своєю молодшою сестрою, так і з молодшими братами та сестрами друзів, коли їх не випускали гуляти самих.
Років із вісімнадцяти я почала мріяти про свою дитину, адже вважала, що повністю готова до ролі матері. Отже, знайомлячись з хлопцями, я шукала не тільки надійного партнера собі, а й хорошого батька майбутньому малюкові.
Ви можете сказати, що я була надто настирливою. Адже можна було завести дитину від когось і виховувати самій, так? Ні. Надивившись на досвід подруг та знайомих, мені хотілося б не повторити їх сумний досвід.
Час минав, а чоловіка, який би ідеально мені підійшов, не знаходилося. Я намагалася не сумувати, підбадьорювала себе думками, що він обов’язково з’явиться незабаром.
Так і сталося. З Олегом ми познайомилися на дні народження чоловіка моєї доброї подруги. Спочатку я була налаштована скептично, але в результаті ми проговорили весь вечір. Він був такий приголомшливий, що спілкуючись з ним, я не помітила, як пройшов час.
Пройшов приблизно тиждень, як він запропонував розпочати стосунки. Я була не проти, але одразу зауважила, що хочу дітей у майбутньому. Знала ж, що є багато чоловіків, яким не потрібні діти. Олег був не проти, тож я з радістю погодилася стати його дівчиною.
Одружилися ми через пів року. Моя потаємна мрія здійснилася наполовину: у мене був чудовий чоловік. Залишилося лише стати матір’ю.
Але з кожним негативним тестом мої руки все більше опускалися. Чому не виходить? Чому ті, хто не хочуть дітей, а в них випадково виходить, а я не можу? Чому така несправедливість у житті?
Чоловік підтримував мене, як міг, вмовляв, що наступного разу точно вийде, але результат був один.
Зневірившись, я вирішила обстежитися. Чому я не зробила цього раніше, якщо так хотіла дітей? Наївна була, вважала, що якщо не болить нічого, то все гаразд. Тим більше на щорічній перевірці у гінеколога все було гаразд.
Заодно потягла із собою Олега. Він особливо й не чинив опір, тільки закочував очі:
– Та навіщо це все? Зайва витрата грошей.
У глибині душі я була з ним згодна, але якщо вже перевірятися, то обом.
День, коли прийшли наші результати, був найгіршим у моєму житті. Я була безплідна. Вердикт був остаточним та безповоротним. Це так шокувало мене, що я втратила мову на кілька хвилин і тільки плакала, стискаючи нещасний папірець у руках. Моя заповітна мрія ніколи не змогла стати реальністю.
Я провела тиждень, ніби в трансі. Олег весь цей час був поряд, підтримуючи та підбадьорював. Для нього це не був кінець світу. Він навіть запропонував взяти дитину з дитячого будинку. Я обіцяла подумати над його пропозицією.
З одного боку, то була хороша ідея. Адже я люблю дітей, чому б не взяти малюка? З іншого, я чула багато суперечливих історій про всиновлення.
Так би я й думала, якби одного дня чоловік не прийшов засмучений. Виявилося, одна його родичка потрапила в автомобільну аварію, та пішла з життя, а в неї залишилася дитина.
Її батьки вже надто старі, щоб узяти опіку, а чоловіка у неї немає і не було, так що малюка, якому всього кілька місяців, хочуть забрати органи опіки.
– А ми можемо його забрати? – Випалила я несподівано для себе.
– Ти не проти? – Зрадів він, а я лише кивнула, – я хотів запропонувати, але не знав, як сказати.
Того ж вечора ми почали дізнаватися, що потрібно для всиновлення. Я була натхненна. Незабаром у мене буде дитина. Нехай і прийомна.
Документи було зібрано досить швидко, дитячу кімнату облаштували, можна було їхати за сином. Того дня він був у свекрухи, як у тимчасового опікуна.
Вже тоді я мала насторожитися, але на мені були горезвісні рожеві окуляри. На співчуття свекрухи я навіть не звернула належної уваги. Тільки одна її фраза все ж таки запам’яталася.
– Він так на тебе схожий, – зворушено сказала вона і відразу замовкла, небезпечно зиркнувши на чоловіка.
– Родичі як-не-як, – жартував тоді він.
Так і почалося наше життя утрьох. Я пішла в декрет, щоб сидіти із сином, і не шкодувала. Було чудово проміняти задушливий офіс на свої стіни, нехай навіть втомлюватися я почала більше.
Олег багато часу приділяв дитині, даючи мені можливість відпочити. Наші стосунки вийшли на інший рівень. Ми стали ближчими, згуртованішими.
І все йшло добре, аж поки в гості до нас не прийшов друг чоловіка з дружиною. Ми добре проводили час і поралися з малюком, поки чоловіки не вийшли на балкон подихати.
– Знаєш, я б так не змогла, – раптом сказала Оля, – напевно, важко ростити дитину, знаючи все це?
– Ні. Так, сталася трагедія, але я постараюся стати йому гарною мамою.
– Так, – кивнула подруга, – зрада, та ще й з такими наслідками, це і справді трагедія, – Оля подивилася на бліду мене й одразу все зрозуміла, – стривай, він тобі не сказав?
Тоді й з’ясувалося, що вона підслухала розмову свого чоловіка з моїм і дізналася, що насправді це дитина Олега. Не ясно, як він умовив її віддати сина йому, але тепер він виховує свого сина, а мені навішав локшини на вуха.
Того вечора я нічого йому не сказала і займалася дитиною ніби на автопілоті. Скільки він мені вже зраджував? Чи він був мені вірний колись? Чи могла Оля все не так зрозуміти? Ці питання не давали мені спокою ще кілька днів, перш ніж я все ж таки зважилася почати цю розмову.
Так, мені брехали. На жаль, Олег, а не Оля. Він напирав на те, що йому потрібна була дитина, спадкоємець, а я не могла йому цього дати. Мати малюка не хотіла виховувати його, але чоловік умовив її залишити дитину. А далі він вже сам.
– Та як ти міг так вчинити зі мною? – У розпачі кричала я, збираючи речі, – невже я заслужила таке?
Я пішла одразу ж. Ви можете засудити мене, сказати, що дитина не винна, і що я могла б виростити хлопчика як свого. Ви можете, але чи змогли б ви самі ростити таку дитину?
Дивитися на нього і не думати, що він з’явився, тому що ваша кохана людина вас зрадила? Якщо так, то вітаю, ви дуже сильна людина. Я не змогла.
Говорять, чужих дітей не буває, але я на власному досвіді переконалася, що це не так.
