Черговий ранок у родині Воронцових розпочався не з кави, а зі скандалу.
– Слава, я серйозно питаю: я тобі хто? Безплатна прислуга? – голос Олени брязкав від напруги, поки вона відтирала пригорілий жир з плити.
Слава сидів за столом, уткнувшись у телефон. Нога на ногу, спина зсутулена – улюблена поза.
– Олено, знову двадцять п’ять, – простягнув він, не відриваючи погляду від екрана. – Чого з ранку заводишся? Увечері приберуся.
– Брешеш, – Олена кинула губку в раковину. – Ти три роки брешеш, що приберешся ввечері! Ти навіть зубну щітку за собою не виполощеш!
Слава зітхнув і демонстративно налив собі ще чаю.
За чотири роки шлюбу Олена так і не зрозуміла, як людина може не бачити гори немитого посуду. Слава працював у IT-підтримці з гнучким графіком.
На домашні справи, за його словами, сили не залишалися ніколи. Перші два роки Олена намагалася бути ідеальною дружиною: прала, прасувала, натирала квартиру до блиску.
Але якось, прийшовши з роботи, вона побачила в раковині гору посуду, яку він забув помити зі сніданку, обіду та вечері. Того дня всередині щось клацнуло. З того часу їхнє життя перетворилося на маневри.
Олена підійшла до столу і нависла над чоловіком:
– Дивись на мене! Я на роботу йду. Зроби хоч одну справу: винеси сміття! Воно вже другий тиждень смердить. І протри кавоварку, в ній мухи заведуться.
Слава відірвав погляд від телефону і глянув на дружину так, ніби вона попросила його місяць з неба дістати.
– Олено, у мене спринт сьогодні. Я зайнятий! Залиш список – гляну.
– Список? – Олена схопилася за серце. – Тобі потрібний список, щоб сміття викинути? Ти дорослий чоловік, чи дитина?
Слава знизав плечима і знову уткнувся у телефон.
На роботі Олена сподівалася знайти заспокоєння, але не тут то було. В обід до неї підсіла колега Катя – в якої було життя, як в інстаграмі, – суцільне свято.
– Лєнусік, привіт! Ти якась бліда, не виспалася? – заспівала Катя, ставлячи перед собою контейнер зі “здоровою” їжею. – А ми з Аркадієм у вихідні будиночок на базі відпочинку зняли з каміном. Романтика!
Олена видавила посмішку:
– Чудово. А мій… в ігри на телефоні грав.
Катя вдала, що не помітила гіркоти:
– Ой, а манікюр коли ти робила? Дивись, облупилося. Запустила ти себе, Оленко. Ось мені Аркадій кинув гроші – я сьогодні до майстра піду. А твій тебе балує?
Олена промовчала. Слава її не балував. Ні грошима, ні увагою. Лише обіцянками.
Увечері Олена поверталася додому з тяжким серцем. День видався огидний: начальник влаштував рознесення за угоду, що зірвалася, Катя дістала розповідями, а в метро порвала колготки.
Підходячи до дверей, вона пообіцяла собі не кричати. Спокійно зайти, поїсти та лягти спати.
Не вийшло.
Квартира зустріла запахом хмільних парів та смаженої картоплі. Слава сидів у трусах перед телевізором, довкола, на журнальному столику – брудні тарілки, недогризки яблук. На кухні капав кран. Третій місяць!
Олена мовчки пройшла в кімнату, зняла пальто і стала у дверях:
– Слава, привіт. А сміття?
– Га? – він обернувся, жуючи чипси. – Завтра винесу. Що, прийшла зла?
– Я не зла, – голос Олени почав зриватися. – Я втомилася! Я тебе про одну справу просила. Про одну!
– О, почалося, – Слава закотив очі та зробив звук телевізора голосніше.
Олена підлетіла до розетки й висмикнула провід:
– Ти чуєш мене? Я тобі не слуга! Ти глянь на себе! Перетворився на тюленя, який тільки жере і спить! – Закричала вона.
– Де квіти? Де увага? Де допомога? Я орю, як кінь, а ти вдома свинарник розводиш! Твоя мати тебе не вчила, що прибирати за собою треба?
При згадці про матір Слава напружився:
– Матір не чіпай! Вона батька все життя доглядала, і він був задоволений.
– Так і їдь до неї! Нехай і тебе обслуговує! – Олена жбурнула в нього подушку. – Я так більше жити не хочу! Мені Катя про побачення розповідає, а я що? Домробітниця з доступом до тіла?
Слава мовчки підвівся, натягнув джинси та куртку. У передпокої обернувся:
– Хатні робітниці хоча б не істерички. Сиди тут сама, остигай.
Двері грюкнули так, що на полиці брязнула ваза. Олена розплакалася.
Вона не спала всю ніч. Спершу від образи, потім від страху. Телефон Слави мовчав. Вона обдзвонила друзів, лікарні – тиша. Думка, що вона його більше ніколи не побачить, виявилася страшнішою від будь-якого бруду в раковині.
О п’ятій ранку Олена, змарніла і з червоними очима, мила підлогу на кухні, коли в замку заскреготав ключ.
Вона вбігла в коридор.
Слава стояв на порозі, пом’ятий, просочений тютюном, але з величезним букетом троянд. Він виглядав винним та втраченим.
– Лєн… пробач, – хрипко сказав він. – Я дурень. Цілу ніч по місту мотався, думав. Замерз, як пес. Вибач мені.
Олена дивилася то на нього, то на квіти:
– Де ти був?
– У мами спочатку. Послала вона мене, до речі. Твоя правда. Сказала, що виростила егоїста і мені треба лікуватися, – він невесело посміхнувся. – А потім у парку сидів. Думав. Я правда… загрався. Ти втомилася, я бачу.
Олена взяла букет, понюхала і раптом усміхнулася крізь сльози.
– Знаєш, що смішно? Я зараз, доки тебе не було, зрозуміла: мені не квіти потрібні. Мені потрібно, щоб ти був справжнім чоловіком.
– Буду, – кивнув Слава. – Даю зуб. Відсьогодні ділимо все навпіл. Я готую у вихідні, ти відпочиваєш. Іде?
– Подивимося, – зітхнула Олена, але в грудях потеплішало.
Наступного дня на роботі Катя, побачивши свіжі подряпини на руках Олени (вона подряпалася, відтираючи духовку), й знову завела шарманку:
– Ой, бідолашна, знову прибирання? А мій Аркадій вчора…
– Катю, – перервала Олена і широко посміхнулася. – А розкажи краще, як там твій Аркадій? З коханкою все вирішив? Чи вона й досі у вашому ліжку спить?
Катя похлинулася чаєм і побіліла. Олена спокійно допила каву та пішла працювати.
Увечері, прийшовши додому, вона ахнула. Слава стояв біля плити у фартуху, у каструлі щось булькало, а на столі, поряд із плямою від кавомашини, стояла ваза з трояндами. Безлад був жахливий, але щирий.
– Ти чого стала? Проходь, – заметушився Слава. – Я борщ зварив. За рецептом мами. Начебто їстівний.
Олена підійшла, обняла його зі спини та уткнулася носом у лопатку:
– Знаєш, що я зрозуміла, Славо?
– Що?
– Бруд я відмию. А щоб ти квіти дарувати почав, мені довелося тебе втратити на одну ніч. Давай більше не губитися?
– Домовилися, – він поцілував її у верхівку. – Іди за стіл. Зараз будемо разом серіал дивитися, а то я вічно один стирчу, як недолугий. Покажеш мені, який ти любиш?
Життя налагоджувалося. Повільно, зі скрипом, з немитим посудом, але налагоджувалось.
Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!
