У мене велика дружна родина – брат, сестра, їхні супутники життя та діти, мама, тато, дідусь. На дні народження, хай і не день в день – збираємося, сидимо, спілкуємося, вітаємо, подарунки даруємо.
Брат, наприклад, любить незвичайні кухлі, має велику колекцію. Якщо хтось із друзів їде за межі країни, то обов’язково прошу прикупити кухоль, якомога кумедніший, щоб потім братові подарувати.
Сестра воліє гроші. Теж не питання. Я, як і батьки, радію всьому поспіль, що б не подарували, ми задоволені.
Дід вважає найкращим подарунком пляшку напою домашнього приготування, але через те, що пити йому протипоказано, інших подарунків він отримувати не хоче, бурчить.
Дітям брата та сестри, даруємо іграшки чи гроші, дивлячись, що просять, чи на що накопичують. У мене дітей ще немає.
У чоловіка також велика родина. У нього брат та сестра, мама, вітчим та бабуся. Дівер одружений, сестра чоловіка, теж одружена, в обох є діти.
Отримувати подарунки родичі чоловіка люблять, а дарувати – ні. Буває таке, що чоловікові у день народження вони навіть не дзвонять. Буває, сестра надсилає йому фото намальованої її дітьми листівки – на цьому все!
Чоловік своїм рідним подарунки дарує. Символічну тисячу гривень на кожного, вік не важливий: і бабусі тисячу, і найменшому племіннику тисячу. Стандартна такса, можна сказати!
– Коробку цукерок, букет троянд, ляльку чи машинку можна купити, – вважає чоловік.
Він подарунки від своїх рідних не отримує. Взагалі, ніякі! А його перекази та привітання сприймаються, як належне.
– Може, не варто? – спитала я в чоловіка, коли він вкотре переказував тисячу гривень вітчиму. – Віддачі ж нуль. Я не стала б витрачатися!
– Знаю, що віддачі нуль. Тут річ в іншому. У совісті! Мені совість не дозволить проігнорувати день народження свого родича! Совість не дозволить не подарувати щось!
– Я роблю так, як велить моє сумління. Вони роблять так, як їм дозволяє їхнє сумління. Я нічого від них не чекаю. Роблю це для себе, – пояснив чоловік.
Дивно, але добре!
Головне, що в іншому, сумління чоловіка в повному порядку. Дівер машину хотів, йому кредит не дали, він до мого чоловіка звернувся. Обіцяв, що все до копійки виплатить. Чоловік йому відмовив.
– А як же сумління? – Усміхнулася я.
– Ти совість з ідіотизмом не плутай, – відповів чоловік.
Чоловікова сестра, та її чоловік квартиру купували. Іпотеку схвалив лише один банк і то з умовою, що перший внесок буде тридцять відсотків, а вони лише десять наскребли.
Теж ходили, просили або в борг, або взяти кредит. Чоловік, який ніколи не забуває віку і дати народження дітей сестри, навіть заради них не пішов до банку.
– У нас своїх проблем немає? Є. Краще свої проблеми вирішувати, аніж чужі!
Як я реготала від цих слів! Чоловік ще таке комічне обличчя скорчив.
Якщо чоловікові не шкода тисячі гривень на приборкання сумління, то мені, тим більше. Нехай переказує, коли йому так треба.
З моєю сім’єю чоловік інший. Він, за будь-яку колотнечу, за будь-який подарунок, креативить, довго шукає, обирає.
Якось ми з чоловіком, за його ініціативою, удвох ходили на майстер-клас, зробили глиняні кухлі своїми руками.
Потім, коли забрали їх після випалу, подарували братові. Він був у захваті! Чоловік теж – і ми розважилися, і з подарунком догодили.
А чергова тисяча… Не знаю. Мені в страшному сні не може наснитися, що моє спілкування з рідними та близькими, стане таким самим, як у чоловіка з його родичами. Це жахливо! Ви не знаходите?
