Чоловік подарував мені зав’ялий букет, але я не розгубилася, і підготувала йому сюрприз у відповідь

Через чотири роки сімейного життя я несподівано виявила, що мій чоловік Олексій став скнарою.

Точніше, дзвіночки були й раніше, але я не надавала цьому значення і не звертала уваги навіть тоді, коли він став скупитися на подарунки.

За два роки він звів наше життя до того, що дарував мені презент лише у день народження.

Напередодні майбутнього ювілею я вирішила довідатися в Олексія, чи збирається він робити мені подарунок.

– Ну звичайно! – З розумним виглядом відповів чоловік.

Однак по його голосу я зрозуміла, що він і думати забув про мій ювілей, що настане через п’ять днів.

– Слухай, щось я поспішив! Просто забув, що святкувати, певно, не варто? Тобі сорок років, а сорок ніхто не святкує і подарунки не дарує, – задоволено посміхнувся Олексій, радіючи економії.

– Я не звертаю уваги на чужі забобони, – категорично заперечила я. – З подругами я точно посиджу в кафе і відвезу по тортику своїй і твоїй мамі.

– Робити тобі нічого, – обурено насупився Олексій. – Не можна сорок років справляти! Потрібно взагалі вдати, що немає ніякого дня народження.

– Все зрозуміло: чекати на твій подарунок точно не варто! Проте ти забув, що за два місяці тобі теж виповниться сорок років. Значить, тобі подарунок можна не готувати?

– Я і не наполягаю, – посміхнувся у відповідь чоловік.

Як і очікувалося, вранці в мій день народження Олексій вдав, що настав звичайний день. Мені не сподобалося те, що він навіть на словах не спромігся привітати мене, не кажучи вже про подарунок.

Після роботи я поїхала прямо в кафе, де кілька годин провела з подругами. Однак, бувши засмученою через поведінку чоловіка, я повернулася додому раніше очікуваного часу.

По дорозі я звернула увагу на два букети, що лежали на кришці сміттєвого бака, бо вони мали ще пристойний вигляд.

– Мені й такі не світять, – з досадою зітхнула я і ще більше засмутилася.

Увійшовши у квартиру, я зрозуміла, що Олексія ще немає вдома. Набравши собі гарячу ванну, я відправилася розслаблятися.

Я чула, як стукнули вхідні двері, і зрозуміла, що чоловік повернувся додому. Однак, бачити його мені хотілося найменше на світі.

Провівши у ванні близько години, я вийшла в коридор і розпливлася в задоволеній посмішці. На холодильнику у вазах стояли два великі букети квітів. Зрадівши, я поспішила до Олексія, щоб йому подякувати.

Але, раптом я зупинилася і знову глянула на холодильник. Букети здалися мені дуже знайомі.

Підійшовши ближче, я зрозуміла, що не помилилася. Саме їх я бачила на кришці бака для сміття, поряд з будинком. Приголомшена, я швидкими кроками поспішила до вітальні.

– Звідки квіти? – холодно запитала я. – З нашого сміттєвого бака?

– І що з того? Якийсь дурень викинув їх раніше, ніж вони пожухли. Вони ще два дні можуть простояти, – незворушно відповів Олексій. – Гарні квіти…

– Серйозно? Ти вирішив мені подарувати букети зі сміттєвого бака? Це все, що я заслужила? – усвідомивши всю мерзенність цієї ситуації, я схопилася за голову.

– Взагалі-то це не для тебе подарунок, я ж сказав, що нічого не даруватиму. Вони просто для краси, – знизав плечима чоловік.

– Як же мені стала поперек горла твоя економія! – випалила я роздратовано. – Що ти принесеш додому наступного разу? Недоїдену кимось їжу? Тобі взагалі не здається це чимось ненормальним?

– Ні! Що поганого у квітах? До того ж вони лежали на кришці бака, а не в ньому, – незрозуміло пирхнув Олексій.

– Я навіть коментувати це не хочу! – Ображено схлипнула я.

Залишок вечора я провела у своїй кімнаті, заливаючись гіркими слізьми, та жаліючи себе. Чужі букети ще близько двох днів простояли в будинку, а потім Олексій викинув їх у бак для сміття.

За ці дні я перестала ображатись на нього, але встигла придумати, як провчити жадібного чоловіка.

За два місяці Олексію виповнилося сорок років. Скориставшись забобонами, він також не став святкувати свій ювілей.

Попри це, я привітала його з роботи повідомленням, та навіть пообіцяла вручити ввечері подарунок.
Я повернулася додому раніше за Олексія і, суто символічно, накрила стіл в очікуванні його приходу.

Ювіляр повернувся ближче до дев’ятої години вечора. Скосившись на мене, він пройшов на кухню.

– Тобі взагалі не варто було так старатися, – оглянувши накритий стіл, пробурчав чоловік, але сам сів на стілець.

– Я подумала, що не буде нічого страшного в тому, що ми трохи відсвяткуємо твій ювілей. Я навіть купила тобі подарунок, – сплеснула руками я і стрімголов побігла до кімнати.

Я повернулася через пару хвилин із коробкою, обв’язаною червоною стрічкою, і простягла її Олексію.

– Що там? – спитав чоловік і потряс нею у повітрі, намагаючись зрозуміти, що знаходиться всередині.

– Відкрий, і побачиш! – радісно сказала я чоловікові.

Олексій, геть-чисто забувши про те, що йому сорок і, на його думку, святкувати цю дату не можна, зірвав з коробки стрічку.

Миттю чоловік відкрив коробку і з цікавістю зазирнув усередину. Я з насолодою стежила за тим, як різко змінився вираз його обличчя.

– Шкарпетки та труси? – Взявши одну зі шкарпеток двома пальцями, гидливо запитав Олексій. – Чому вони без бирки й полиняли? Їх хтось носив до мене? – нарешті дійшло до чоловіка.

– Ну так, не нове ж купувати. Я придбала їх за знижкою у секонд-хенді, – зображуючи награну радість, відповіла я.

– Як тобі тільки таке на думку спало?! Фу! – гаркнув він і зневажливо жбурнув коробку на підлогу.

-Так само як і тобі прийшло притягнути в мій день народження букети зі сміттєвого бака! – Відповіла я.

Олексій зневажливо глянув на мене, зрозумівши, що таким чином я вирішила помститися йому.
Подарунок чоловіка сильно образив, тому він мовчки пішов у спальню і більше не виходив звідти.

Я, задоволена собою та скоєним, повечеряла на самоті й лягла спати на диван, щоб не контактувати з чоловіком.

Однак, Олексій настільки сильно образився на мене, що близько тижня зі мною не розмовляв. Наші відносини потроху стали сходити нанівець, і результатом всього стало наше розлучення.

Я все частіше замислююся, як я могла не догледіти такої вади у колишнього? Чи поки вирували почуття, я просто на це не звертала уваги?

Були ж і квіти, і подарунки, і комплементи… Що пішло не так? Не розумію! А як би ви поставилися до букета зі смітника?